Головна Головна -> Твори -> Степан Радченко біографія

Степан Радченко біографія



Ї завойовник мiста чи його жертва?
(за романом В. Пiдмогильного “Мiсто”)
Питання про долю персонажа роману “Мiсто” Степана Радченка досить неоднозначне.
Автор показує нам шлях поступового кар’єрного зростання героя, який
супроводжується неминучою духовною еволюцiєю. Радченком володiє непереможне
прагнення до нового, iншого, вищого, втiленням чого в його свiдомостi стає мiсто.
Герой приïжджає до мiста з метою вступити в технiчний iнститут, а пiсля його
закiнчення повернутися до села. Але вже з початку вiн переосмислює своє ставлення
до села, яке стає для Радченка уособленням всього темного, низького, затурканого,
i намагається якомога швидше вiд нього вiдмовитись. Символiчним актом на
позначення цього стає спалення старого одягу. Новою метою Радченка стає завоювання
мiста, яке асоцiюється у нього з жiнкою. Починається шлях вiд однiєю перемоги до
iншоï. З пiдвищенням у соцiальному статусу герой змiнює жiнок, що стають
знаками його зростання: вiд темноï селянки Надiйки до блискучоï,
впевненоï в собi балерини Рити. Автор не змальовує традицiйного для
украïнськоï лiтератури позитивного героя, у моральному планi вчинки
Радченка доволi провокацiйнi. Адже вiн лишає на своєму шляху покинутих жiнок i
зраджених друзiв, а його поведiнка iнодi набуває тваринно-примiтивних рис, як у
епiзодi з Надiйкою. Ключем до розумiння проблеми стає епiграф твору: “Як можна
бути вiльним, Евкрiте, коли маєш тiло?” Одвiчна боротьба тiлесного й духовного,
низького й високого знаходить своє вираження в образi головного героя роману.

Засобом для легкого здобуття популярностi Радченко обирає письменство. Залишивши
iнститут, у якому вiн учився з притаманною йому стараннiстю, герой намагається
реалiзуватися в лiтературнiй сферi i починає писати доволi успiшнi оповiдання.
Отже, на поверхнi
Ї шлях перемог, сходження нагору, у якому Радченко лишає позаду все, що для нього
вже вiдiграло свою роль: i помешкання, i переконання, i жiнок. Така вiдкритiсть до
змiн дала можливiсть Мусiньцi, однiй iз коханок Радченка, сказати: “У тебе душа

Ї грифельна дошка, досить пальцем провести, щоб стерти написане”. Але не можна
говорити про Радченка як про переможця, адже єдиним переможцем у романi є мiсто,
що пiдкорює та змiнює людину, яка опинилась у сферi його тяжiння. Мiсто для героя
поступово переходить iз категорiï “чуже” у категорiю “своє”, тому проблема
завоювання просто зникає. Радченко змiнився, i духовний злам був пiдготований усiм
шляхом нагору. Зосереджений на собi, егоïстичний, цiлеспрямований герой
починає розумiти, що всi люди рiзнi. Це вiдкриття виявилося для нього настiльки
несподiваним, що вiн усвiдомлює неможливiсть творити. Його твори видаються йому
мертвими, бо “людина зникла вiд тиском речей та iдей, вiд неï створених i для
неï призначених”. Його творчiсть
Ї це шлях “вiд хлоп’ячоï витiвки до душевноï виразки”. Розчарування в
мiстi, яке видається Радченку “помилкою iсторiï”, пробуджує в його душi
прагнення повернутися до першовитокiв, до природностi, уособленням яких є для
нього Надiйка. Проте зробити це виявляється неможливим i через об’єктивнi (Надiйка
вже одружена й вагiтна), i через суб’єктивнi причини. Готовнiсть вiдмовитися вiд
минулого Призвела до втрати власного корiння. Вiдчуття духовноï порожнечi
опановує Радченка. Ця проблема людини “без Aрунту”, яка усвiдомила втрату
самоiдентичностi та духовноï основи, є одною з наскрiзних утворi. Герой,
змiнюючись, залишається на самотi, на яку приречена кожна людина, що бачить далi
iнших. Проте жертвою мiста Радченко теж не стає, бо нагородою йому служить духовне
звiльнення та вивищення. Можна говорити про народження в колишньому обмеженому
юнаку людини та письменника, i тому оптимiстично звучать останнi рядки твору: “I
тодi, в тишi лампи над столом вiн писав свою повiсть про людей”.





Схожі твори: