Головна Головна -> Твори -> Поетичне вираження глибокоï любовi до рiдноï мови в поезiï Павличка.

Поетичне вираження глибокоï любовi до рiдноï мови в поезiï Павличка.



Рiдне слово, мова рiдного народу
Ї це одна iз наскрiзних тем у творчостi Дмитра Павличка. У часи, коли сфера
використання украïнськоï мови була звужена, мова принижена. Д. Павличко
написав сонет
ЇО рiдне слово, що без тебе я?
Ї (1956), який увiйшов до
ЇКиïвських сонетiв
Ї.
Перший рядок
Ї це сповнене глибокоï дяки i поваги риторичне запитання.
Ось хто є тi, що вiдцуралися рiдноï мови..У другiй строфi поет дає яскраве
смислове визначення, чим є рiдна мова для кожноï нормальноï людини,
показує, скiльки сили й снаги таïть вона у собi.
У збiрцi
ЇПравда кличе
Ї Д. Павличко порушує гострi для украïнськоï нацiï проблеми мови,
iсторiï, мистецтва. Так, у вiршi
ЇТи зрiкся мови рiдноï…
Ї поет картає земляка-украïнця, який занедбав поле рiдного слова, ставши
безбатченком, перевертнем.
Тематично з цим вiршем спорiднений
ЇЛист до одного знайомого в справах фiлологiчних
Ї, в якому також йдеться про ледаря-негiдника, що
Їрiдне поле на пропаще в будяччi кинув, що рiдне слово в собi згасив, неначе
ватру
Ї.
Рiдна мова
Ї одна iз найбiльш хвилюючих тем у вiршах Д. Павличка останнiх рокiв. У циклi

ЇВiршi з Монголiï
Ї вирiзняється поезiя
ЇМiж горами в долинах
Ї бiлi юрти
Ї, адресована землякам. Поет вiднаходить особливi епiтети, щоб повiдати, як
люблять i шанують монголи
Їдзвонковиту, пiсенну мову прадiдну свою
Ї. Коли б сам Бог запропонував цим дiтям гiр
Їпiвсвiту… Європу й Азiю
Ї в обмiн на рiдну мову, то вони без роздумiв вiдповiли б:
ЇСхаменися, Боже, не треба нам нi Азiй, нi Європ!
Ї Ця невелика нацiя добре розумiє справжнi людськi цiнностi людського iснування.

Колись украïнцiв Шевченко назвав
Їмоголами
Ї, тому що вони не пам’ятали, хто вони насправдi. Та далеко украïнцям-

Їмоголам
Ї до цих людей, що так цiнують своє слово, пiсню, прадавнiй дух своєï
нацiï. Шевченкiвська глумлива нота звучить у словах Павличка, коли вiн
ганьбить своïх спiввiтчизникiв, що спромоглись позбутися колишнiх скарбiв

Ї i матерiальних, i духовних. Цi рядки продиктованi нажким почутгям сорому i
зневаги до тих своïх землякiв, котрi поводять себе як
Їхохли
Ї,
Їмалороси
Ї,
Їполуукраiнци
Ї. Страшно i соромно констатувати, що таких украïнцiв, якi зреклися
рiдноï мови, в Украïнi
Ї бiльше п’яти мiльйонiв. Це
Ї наслiдок передусiм ïхньоï низькоï культури, брак
нацiональноï свiдомостi, патрiотичноï гордостi самих украïнцiв, а
також полiтики тотальноï русифiкацiï, що проводилась в Украïнi
протягом столiть.


Загрузка...



Схожі твори: