Головна Головна -> Твори -> Пiсенна творчiсть Дмитра Павличка

Пiсенна творчiсть Дмитра Павличка



Вся поезiя Д. Павличка
Ї розмова
про любов i ненависть, про правду
i кривду, по добро i зло.
Р. Лубнiвський
Життя росте лишень з любовi,
Лишень краса людей навчає жить!
Д. Павличко
Повертається народною пiснею до Дмитра Павличка його поезiя. I це не дивно, бо
вiршi цього поета викликають найнiжнiшi почуття, найщирiше захоплення. Краса i
нев’януча свiжiсть, барвистiсть i мелодiйнiсть
Ї основнi риси його творчостi.
Привертала увагу композиторiв поезiя Павличка своєю неповторнiстю. Особливо
плiдною була спiвпраця поета з композитором Олександром Бiлашем
Ї митцем, який зумiв якнайкраще вiдчути i вiдтворити лiризм i народнiсть
Павличковоï музи. I народжувалась пiсня… Неповторнi слова… Неповторна
мелодiя.
Пому i стають ïхнi спiльнi твори “Лелеченьки”, “Дзвенить у зорях небо чисте”,
“Я стужився, мила, за тобою”, “Дiвчино, дiвчино, де твоï крильця?”, “Коли ми
йшли удвох з тобою”, “Впали рос на покоси”, “Два кольори” народними пiснями,
лунають з уст украïнцiв, переливаються спiвом жайворонка.
А муза грала, спiвала рiзними голосами, виливала щирi почуття. Душа лiричного
героя чиста, свiтла, пiднесена. Такою є i його любов. Коханiй вiн здатний
подарувати зорi, трепетну нiжнiсть, радiсть свого серця, пiсню своєï душi,
спiвати для неï, як “жайвiр спiває для жайворонки, жити в мрiях про кохання,
як явiр i яворина”. Чим святiше кохання, тим трагiчнiшим для закоханого є
нероздiлене почуття. Трагiзмом помiченi нотки нерозумiння коханою поетичноï
душi героя, його сердечностi:
Я в руцi стискав, наче бите скло,
Мертвоï зорi неживе крило.
А найболючiше те, що його кохана не здатна помiчати красу, спокiйно топче колоски
пшеницi. Плаче i боляче стискається його поранена душа:
Але менi тодi здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптали так необережно.
Умiє поет переплести iнтимнi почуття з глибокими патрiотичними. У
поезiï-пiснi “Лелеченьки” змальований прекрасний образ птаха, всiм серцем
прив’язаного до рiдноï землi. I прохає птах лелек:
Несiть мене, лелеченьки,
Мертвого додому.
Цей птах уособлює не тiльки образ патрiотiв рiдноï землi, а й самого поета.
Творче кредо Павличка можна виразити словами “Пiснi про Украïну”, що звучить
наче гiмн:
Украïно моя, Украïно
Я для тебе на свiтi живу!
А найбiльше припала менi до душi пiсня “Два кольори”, що стала улюбленою пiснею
мого народу. У нiй майстерно переплiтаються свiтлi, барвистi кольори iз чорними,
журливими. Це своєрiдне фiлософське бачення плину людського життя, шляху, що веде
вiд берега дитинства “у свiт незнаними шляхами”. Вишита рiдними маминими руками
сорочка супроводжує лiричного героя протягом усього життя.
Якi тiльки кольори та ïх вiдтiнки не використовує народ у вишиванках! Вони,
як веселки, виграють самоцвiтами узорiв, та переважають на них два кольори:
“…червоне
Ї то любов, а чорне
Ї то журба”. Журба i любов, смуток i радiсть органiчно поєднанi в життi, вони є
вiчними супутниками людини.
Переплелись, як мамине шиття,
Моï сумнi i радiснi дороги.
“Згорточок старого полотна”
Ї це пам’ять, нерозривна нитка, що пов’язує з рiдною землею, дає надiю на останнiй
притулок.
Лiричний герой зберiг найсвятiше: пам’ять про матiр, вiрнiсть рiднiй землi.

Пiснi Дмитра Павличка ввiбрали в себе найнiжнiшi почуття. Вони то крають серце
невимовним болем, то смiються i радiють. Супроводжуючи все наше життя, вони
допомагають виховувати людину, ïï кращi якостi, оспiвують глибокi
людськi почуття. Вони мiстять у собi великий заряд духовностi, звеличують красу,
служать зразком органiчноï єдностi змiсту i форми, слiв i музики.

Пиши
Ї так нiби мить остання йде.
Не зрадить слово тiльки те, якому,
Мов Байда, зором ти вiдмiряв шлях
I дав спiваючу, смiливу душу.





Схожі твори: