Головна Головна -> Твори -> ТО ЛЮБОВ, А ЧОРНЕ

ТО ЛЮБОВ, А ЧОРНЕ



А)
За десятки столiть iсторичного розвитку людство пiдкорило чимало висот у рiзних
галузях життя. Та нерозгаданою залишається таємниця душi, в якiй незгасним вогнем
горить священне i неподоланне почуття любовi. Служiння ïй є вищим змiстом
людського iснування, адже саме воно спричинило духовний злет всесвiтньоï
цивiлiзацiï.
Любов постає перед нами у рiзних iпостасях: в усмiшцi матерi, у щебетаннi дитячих
голосiв, у сонячних бризках лiтньоï днини. А в юностi
Ї обертається коханням, єдиним, незабутнiм, неповторним.
Поповнив скарбницю поетичних освiдчень у коханнi й вiдомий украïнський поет,
наш сучасник Дмитро Павличко. Одна з його раннiх поезiй “Коли ми йшли удвох з
тобою” вражає пронизливою щирiстю почуттiв, висловлених у нiжнозвучних поетових
рядках. Автор малює iдилiчну картину: лiричний герой та його дiвчина iдуть
“вузькою стежкою по полю”. Поетова “струнка, солодка згуба” необережно i грубо
топче колоски пшеницi. Їï душа була не настiльки тонкою, щоб почути
ïхнiй розпачливий крик. Дiвчина сприймала красу i труд поверхово, не бачачи
в них вiнця людського генiя та Божоï благодатi. I це боляче вражає
закоханого героя, вселяє пророчий страх за майбутнє свого щирого почуття:

…я змовчав. Я йшов покiрно,
Бо я любив тебе надмiрно,
Але менi тодi здалося,
Що то не золоте колосся,
Що то любов мою безмежну
Стоптали так необережно.
Одвiчна драма
Ї рiзне бачення свiту, протилежне розумiння щастя та сенсу iснування на Землi
закоханими людьми
Ї у цiй поезiï ще не розвивається до трагiчноï глибини. Та й у iнших
iнтимних вiршах Павличка тужливi ноти не переходять у реквi-ємнi акорди. Любовна
лiрика поета сонячна, напоєна пахощами рiдноï Гуцульщини, щедра i довiрлива.
Навiть смуток листя свiтлий, мудрий, осмислений i пережитий по-фiлософському.
Варто лише перечитати його збiрку “Таємниця твого обличчя”, до складу якоï
входять перлини iнтимноï лiрики Д. Павличка, i переконатися в цьому.

У своïх вiршах поет виповiв, передусiм, усього себе, свою неповторну
особистiсть. Уся книга, вiд першого й до останнього рядка, наповнена
iндивiдуальним чуттям автора. Гiперболiчне звучать рядки твору, що дав назву
цiлiй збiрцi:
Найдовша з усiх дорiг
Ї
Дорога твого приходу.
Найбiльша з усiх таємниць
Ї
Таємниця твого обличчя.

Простi слова, помноженi на почуття лiричного героя, карбуються в пам’ятi,
викликаючи згадки та фантазiï. А далi
Ї глибина поетового кохання: “Ми прощаємося на день, Нiби розходимося на вiки”.

Глибоке проникнення у внутрiшнiй, духовний свiт демонструють i тi вiршi зi збiрки,
якi стали популярними пiснями. Яскрава . метафоричнiсть вiрша-пiснi “Дзвенить у
зорях небо чисте” вражає виразнiстю поетичних образiв. Душа, що в самотностi
“неначе дерево безлисте”, переживає благотворнi метаморфози, коли до неï
приходять щаслива доля i справжня дружба. Але тiльки тодi, коли в нiй оселяється
довгождане кохання, розквiтає по-весняному:
Як надiйшла любов справдешня,
Хлюпнула пригорщу тепла,
Моя душа, немов черешня,
Понад снiгами зацвiла.
Одним iз кращих результатiв творчоï спiвдружностi поета Д. Павличка i
композитора О. Бiлаша стала пiсня “Я стужився, мила, за тобою”. В основi твору

Ї улюбленi фольклорнi образи явора та його яворини. Вони ладнi сплестися в
обiйми, кохаючись, та не можуть подолати фатального збiгу обставин i з’єднати
своï долi воєдино:
Вiн росте й спiває явороньцi,
I згорає вiд сльози роса.
Так, героям iнтимних вiршiв Павличка iнодi доводиться вiдчути дотик безнадiï,
стискаючи в руцi “мертвоï зорi неживе крило”. Але митець переконаний у
животворнiй силi кохання. Тому Д. Павличко силою свого окриленого слова звеличує
прекрасне, вiрне, вiдкрите для добра i радостi почуття любовi, що сильнiше за
смерть i муки, заздрощi й лицемiрство, вiддалi й час. Вiн закликає нас вслухатися
в мелодiю власного серця, щоб не пропустити в нiй перших мажорних переливiв, що
передують коханню, оновленню i веснi. А це значить, що iнтимна лiрика Павличка
нестиме свiтло чистих почуттiв ще не одному поколiнню.


Загрузка...



Схожі твори: