Головна Головна -> Твори -> Нацiональний пафос поезiï Олега Ольжича

Нацiональний пафос поезiï Олега Ольжича



Серед питань, що стосуються особистостей митцiв та ïхньоï творчостi, є
одне, яке рiдко порушується i на яке немає однозначноï вiдповiдi. В
украïнськiй лiтературi, мабуть, як нiде в свiтi, багато поетiв та
письменникiв не лише спiвчували тiй або iншiй полiтичнiй течiï, а були
водночас визначними полiтичними дiячами.
Звичка оцiнювати творчiсть поетiв за вiдповiднiстю тiй або iншiй iдеологiï
зазвичай виправдана. Хто подiляє полiтичнi переконання поета, завжди некритично
стверджуватиме, що вiн генiальний, навiть якщо насправдi той має посереднi
здiбностi. Хто стоïть на засадах ворогуючоï iдеологiï, так само
заперечуватиме, що творчiсть полiтичного опонента хоч чогось варта. До того ж
подiбний пiдхiд нерiдко породжував “флюгерiв” вiд поезiï, що завжди
намагаються дотримуватись офiцiйного, “найзручнiшого” курсу. Та все ж таки часом
треба переступати через iдеологiчнi забобони й вiдокремлювати подумки поета вiд
полiтика в однiй особi, талант – вiд переконань. Але – наскiльки?

Цiлком справедливо ставити це питання щодо творчостi Олега Ольжича (Кандиби),
голови проводу ОУН “мельникiвцiв”, якого називали поетом нацiонального
героïзму.
Без чого не може бути справжньоï творчостi? Без вмiння передавати своï
думки i почуття за допомогою художнiх засобiв (для поета – це володiння словом).
Але, крiм наявностi поетичноï технiки, справжнього поета вiдрiзняє вiд
поета-одноденки щира небайдужiсть до рiзних проявiв життя, глибина болю, що змушує
сiдати за перо чи друкарську машинку.
Нi! Не бiленi стiни оцi i затишне подвiр’я.
Уночi висихають уста вiд розкритого неба.
Тiло рiвно горить.
I страшна, ще не збагнена правда
Розриває на ложi важкi i задиханi груди.
(“Нi! Не бiленi стiни…”)
О. Ольжич завжди писав про те, у що вiрив, i жив так, як закликав жити iнших у
своïх вiршах. Любов до Украïни була для нього не порожнiми фразами.
Перед блискучим випускником одного з найповаж -нiших європейських навчальних
закладiв стелилася широка путь. Вiн успiшно розпочав наукову дiяльнiсть, його
вiршi почали друкуватися, але любов до рiдного краю змусила Ольжича повернутися з
безпечного закордоння в Украïну й почати боротьбу за ïï
незалежнiсть. Що казати, далеко не кожна людина вiдмовиться заради iдеï вiд
успiшноï кар’єри. Та навiть обравши шлях боротьби, не кожен виявляється
здатним пройти його до кiнця. У Ольжича сили вистачило. Недарма вiн писав:

Захочеш – i будеш. В людинi, затям,
Лежить невiдгадана сила.
Зрослась небезпека з вiдважним життям,
Як з тiлом смертельника крила.
(“Незнаному вояковi”)
Саме таким було життя цього поета. Пiд час нацистськоï окупацiï Ольжич
зосереджував у своïх руках керування численними групами антинiмецького опору,
був заарешований i помер вiд катувань, нiкого не виказавши.
Хiба не цей героïзм звучить у його вiршах?
…У змаганнi iз свiтом, у боï з самими собою,
Нам дано вiдрiзнити зле й добре, мале i велике
I прославити вiрнiсть, невиннiсть i жертву героя.
(“Був же вiк золотий…”)
Ольжич майже в усiх своïх вiршах оспiвує боротьбу за визволення Батькiвщини,
навiть коли звертається до iсторичноï тематики. Пафос любовi до Украïни
у нього насамперед є пафосом боротьби:
Так солодко в передчуваннi бою,
Не знаючи вагання i квилiнь,
Покiрну землю чути пiд ногою
I пити зором синю далечiнь.
Вiн проповiдує дiєву любов, тому важко знайти у нього рядки, присвяченi
оспiвуванню краси рiдного краю, й зовсiм неможливо – зiзнання вiдкритим текстом,
яке найбiльше полюбляють поети-популiсти. Але раз у раз виникає у вiршах Ольжича
романтичний образ Украïни, якоï ще немає:
Над хижим простором Верхiв’я-Памiр
Слiпуча i вiчна, як слава,
Напружена арка на цоколi гiр –
Яснiє Залiзна Держава.
За таку Украïну боровся поет, за неï вiддав вiн життя. I хто б що не
казав про конкретику iдеологiï, яку вiн сповiдав, коли мета – щастя
рiдноï держави, все iнше стає другорядним (тим бiльш, що у поезiï
Ольжича вiдобразилася саме мета, а не програмовi засади).
Любов до Батькiвщини – святе почуття. Головне, щоб не вмирало воно у людях. А
шляхи до цiєï мети можуть бути рiзними, головне, щоб не зникало бажання
ïх шукати. У цьому й може допомогти поезiя, яка, там де йдеться про душу
людини, ïï почуття i прагнення, стоïть вище за будь-яку iдеологiю,
бо здатна надихати й на подвиги i на пошук.





Схожі твори: