Головна Головна -> Твори -> Жанрове i тематичне розмаïття та настроєво-стильова неповторнiсть лiрики Олександра Олеся

Жанрове i тематичне розмаïття та настроєво-стильова неповторнiсть лiрики Олександра Олеся



Олександр Олесь передусiм лiрик, поет особистого переживання, поезiï серця.
Щемливо-бентежна нiжнiсть та iнтимнiсть, краса й романтична окриленiсть його слова
хвилює i захоплює, наснажує життєствердною енергiєю. Лiричне начало є
всеохоплюючим у творах, рiзних як за тематикою, так i за жанровою природою.
Безпосереднi враження вiд “божого свiту” пропускав поет через власне серце; вони
визначали емоцiйно-психологiчний стан його душi. У поетичнiй присвятi матерi
(“Моïй матерi”) вiн називав себе дитиною степу, що, “як море хвилювавсь”,
“рiдним братом вiтру, простору i трав”. I ця поезiя степу, гаю, ланiв, що “пахтiли
i цвiли”, є чи не найважливiшою у творчому доробку Олександра Олеся, у
ïï жанровiй системi. Краса природи, замилування ïï вiчним
рухом становлять основу свiтосприйняття Олеся, його вражаючого життєлюбства:

Як жити хочеться!
Несказанно, безмiрна..
Не надивився я нi на зелену землю,
Нi на далекi синi небеса.
Кожне враження пропущене через власне серце. Тому поезiя Олеся передає складну
гаму почуттiв, внутрiшнiй емоцiйний стан лiричного героя:
А я задуманий сидiв:
Моï думки, як нiч чорнiли,
Пожовклий лист з душi летiв…
Я засинав… пташки дзвенiти.
Прегарнi за духовною наснаженiстю й емоцiйною силою iнтимнi вiршi Олександра
Олеся. Кожен знайде в цих молитовних сповiдях щось близьке й дороге його серцю,
адже йдеться у них про загальнолюдськi, вiчнi цiнностi
Ї кохання, молодiсть з ïï неповторними чарами i почуваннями,
“щастя-муку” вiд роздiленого почуття. Саме до таких можна вiднести “Чари ночi”
(“Смiються, плачуть солов’ï”), “Коли б я знав, що розлучусь з тобою”, “Люби,
люби! Не журися”, “Любов”, “Квiтки любовi розцвiтають…” i безлiч iнших.
Наприклад, такi вишукано-прекраснi рядки, я гадаю, завжди хвилюватимуть:

Квiтки любовi розцвiтають
Єдиний раз, єдиний раз.
Вони нiколи не вмирають
I вiчно жалем ранять нас…
Наскрiзь лiризована й громадянська поезiя Олександра Олеся. Обурення насильством
пронизує такi твори, як “Замовкнiть всi, великий час прийшов”, “Воля! Воля!?
Сниться, може?”, “1 мая”. Духовно єднаючись iз загальнонародним пiднесенням в
краïнi, поет роздумує над долею свого слова, з пафосом заявляючи: “О слово!
будь мечем моïм!” (“О слово рiдне! Орле скутий!”). Але, вiдгукнувшись на
конкретнi подiï, поет зображує не стiльки ïх реалiï, полiтичний
змiст епохи, скiльки своï особистi переживання, спiвчуття до учасникiв тих
подiй.
Трагедiю революцiйного вождя, провiдника, неприйняття його дiй i пророчого слова
притлумленим нуждою народом-натовпом з надзвичайною силою пристрастi й лiричного
почуття вiдображено у поезiï “Лебiдь”:
На болотi спала зграя лебедина.
Вiчна нiч чорнiла, i стояв туман…
Спало все навколо, тiльки бiлий лебiдь
Тихо-тихо сходив кров’ю своïх ран.
Щира схвильованiсть, глибиннiсть почуття й водночас краса думки i форми притаманнi
й патрiотичнiй лiрицi Олександра Олеся. “Моя Украïно прекрасна, пiсень i волi
сторона”
Ї так трактує поет образ рiдноï землi. Тому, коли через печальнi обставини
втратив ïï, емiгрувавши до чужоï сторони, життя стало для нього
трагедiєю. “В вигнаннi днi течуть, як сльози” i “душа ридає, як дитина”,

Ї писав поет в одному з вiршiв першоï своєï збiрки, виданоï за
кордоном (1919 p.). Проте попри цiлком зрозумiлий песимiзм, зневiру, а iнколи й
розпач, у патрiотичнiй лiрицi, як i в iнших жанрах, Олександр Олесь залишається
поетом життєстверджуючих настроïв i переконань:
О мово, ночi колискова!
Прийми мiй радiсний привiт.
Навiк пройшла пора безславна.
Цвiти i сяй, моя державна…


Загрузка...



Схожі твори: