Головна Головна -> Твори -> Трагедiя серця Олександра Олеся

Трагедiя серця Олександра Олеся



Є в Олександра Олеся драматичний етюд “Трагедiя серця”, де не тiльки передано
складнiсть життєвоï долi героïв твору, а й пророче передбачено трагедiю
серця самого поета. Ще на початку XX столiття лiтературознавець Сергiй Єфремов
назвав Олександра Олеся сином свого суперечливого часу
Ї динамiчноï епохи, сповненоï водночас великих сподiвань i гiркоï
зневiри. Справдi, довелось поетовi творити в складних умовах пiднесення визвольних
змагань рiдного народу, що завершились 1917 роцi проголошенням державностi, i
ïхнього трагiчного краху. Йому судились емiграцiйнi злигоднi, болiсна
ностальгiя за рiдним краєм, втрата сина
Ї поета i вченого Олега Ольжича.
“З журбою радiсть обнялась” було названо першу книжку Олександра Олеся, що
з’явилася 1907 року. Назва була надзвичайно промовистою, гостро актуальною: це ж
був рубiж, коли занепав визвольний рух, що прокотився впродовж кiлькох рокiв усiєю
iмперiєю, а на змiну йому прийшла шовiнiстична реакцiя.
В обiймах з радiстю журба.
Одна летить, друга спиня…
I йде мiж ними боротьба,
I дужчий хто
Ї не знаю я…
Радiсть i журба, сподiвання й розчарування, почуття щастя i бiль розлуки

Ї цi стани людськоï душi проймають усю творчiсть поета. З серця, що забилося
у “вогнi золотiм”, сиплються “iскри яснi” й обертаються у дзвiнкi пiснi. Та з
часом приходить журна самота, i в темнотi iмли згасають душевнi пориви (“Хто
ударив без жалю по серцi моïм…”). Розкiшнi айстри мрiють уночi про “казку
ясну”, “про вiчну весну”, а ранок зустрiчає ïх “холодним дощем”. Квiтки
вiдчули, що навколо тюрма, “схилились i вмерли… i тут, як на смiх, засяяло сонце
над трупами ïх!” (“Айстри”).
Украïнська нацiональна революцiя, проголошення незалежностi Украïни
наповнила поезiю Олександра Олеся громадянсько-патрiотичним змiстом, вдихнула в
неï мужнi, бадьорi, енергiйнi iнтонацiï. “Криком щастя i страждання
Украïна кличе нас”,
Ї говорить поет вiд iменi мiльйонiв своïх спiввiтчизникiв. Проте не судилося
тодi здiйснити патрiотичну мрiю багатьох поколiнь.
Полiтична темнота, нацiональна затурканiсть мас зумовлюють болiсне розчарування
Олександра Олеся, i вiн 1919 року залишає Украïну. У вигнаннi “днi течуть, як
сльози”, думки “сплять, як мертвi”, “душа ридає, як дитина”. Трагедiю серця
посилювали звiстки з Батькiвщини, де на початку 20-х рокiв мiльйони селян гинули
вiд штучно створеного голоду i в братовбивчiй громадянськiй вiйнi.

Незвичайно драматичними, трагiчними були останнi роки Олександра Олеся. З вересня
1939 року запалахкотiла над Європою друга свiтова вiйна. Поета не покидали
тривожнi думки про сина Олега
Ї активного учасника руху Опору, одного з найдiяльнiших органiзаторiв i керiвникiв
украïнських визвольних змагань. Зрештою гiтлерiвцi схопили сина i закатували
його на початку червня 1944 року в концтаборi Заксенхаузен.
Доля взагалi рiдко була прихильною до Олександра Олеся, але в цi роки йому було
особливо важко. А коли до нього дiйшла трагiчна звiстка про смерть сина, серце не
витримало переживань, i поет помер 22 липня 1944 року.
Упродовж десятилiть вимушеного вигнання Олександр Олесь жив думами про Вiтчизну,
вона завжди була в його зболеному серцi.
О принесiть як не надiю,
То крихту рiдноï землi:
Я притулю до уст ïï
I так застигну, так зомлiю…
Так завершилося життя одного з найсердечнiших украïнських поетiв. Хай же в
наших серцях завжди живе пам’ять про нього, а його поезiя облагороджує нашi
почуття.





Схожі твори: