Головна Головна -> Твори -> Чим мене схвилювала поема-казка Б. Олiйника “Крило”?

Чим мене схвилювала поема-казка Б. Олiйника “Крило”?



Б. Олiйник
Ї поет-мислитель, який у своïй творчостi порушує проблеми взаємозв’язку
людини i космосу, поет-мрiйник, чиï мрiï облагороджують почуття i
дарують людинi “крила”. Мрiя пiдносить людину, робить ïï здатною
“лiтати”, духовно розвиває ïï.
Поема-казка “Крило”
Ї це iрреальна iсторiя: хлопчик рятує вiд загибелi пораненого журавля, а той на
знак вдячностi навчає його мистецтва лiтати. За цiєю iсторiєю, як менi здається,

Ї потреба гармонiï мiж людиною i природою, бо без гармонiï не буде
життя.
Мене дуже схвилювала поема, бо взаємозв’язок людини i природи
Ї це складна фiлософська, вiчна проблема. У нiй
Ї запорука нашого людського життя, бо людина
Ї це частинка природи: маленька, розумна, мисляча, але частинка! Думати про
збереження природи
Ї це думати про майбутнє людини. Такого висновку доходиш, прочитавши поему
“Крило”.
Не може не хвилювати щирiсть i доброта маленького хлопчика. Врятувавши птаха, вiн
нiби врятував свою мрiю про далекi життєвi дороги, стає крилатим, тобто
благородним. Хлопчик щасливий вiд свого вчинку, мiж ним i птахом виникає
взаєморозумiння:
Не журись!
Щовесни прилiтатиму, брате,
Бо крилом я до тебе прирiс.
У стосунках “олюдненого” птаха i хлопчика головне
Ї духовне розумiння одне одного, яке поет образно передає так:
А потiм над селом вони злiтали,
I зорi ïм ховалися пiд крила,
I так обом ïм хороше було!
Однак цю iдилiю порушив “сусiда-завидюх”, який, щоб приховати крадiжку, свiдком
якоï став птах, убиває журавля. Бо журавель до нього:
За звичкою довiрливо iшов.
(Бо думав же
Ї людина)…
Iз смертю птаха юнак втратив здатнiсть лiтати. Я розумiю це як духовне
спустошення лiричного героя вiд втрати високих життєвих iдеалiв: гине душа, яка
не вмiє боронитися вiд зла. А це дуже страшно, коли гине душа людини.

Менi здається, що в поемi “Крило” Б. Олiйник порушив проблему екологiï душi.
Поет нiби переконує читача, що нiякi матерiальнi блага не дадуть людинi духовного
злету. Порушення гармонiï природи i людини неминуче призведе до катастроф у
сферi моральних цiнностей, якими єднається все живе на планетi. Слова осуду
звучать у кiнцi поеми:
Пересидить кару…
Не вийде, дядьку,
Ти таке вчинив,
Що i статтi у кодексi немає,
За котрою судили б ми тебе.
Ти ж найсвятiше
Ї небо
Ї дядьку, вбив.
А це вже вище вiд людського суду.
Цими словами поет застерiгає нас, читачiв, що людина мусить жити високими
помислами, не порушувати нормального плину життя, жити i творити добро, бо без
цього не буде ïï життя духовно багатим, внаслiдок чого вона i не зумiє
побачити красу i неповторнiсть свiту.


Загрузка...



Схожі твори: