Головна Головна -> Твори -> “В його душi була мета, ясна i проста – народ i Украïна…” (гiмн молодостi у романi “Хмари”)

“В його душi була мета, ясна i проста – народ i Украïна…” (гiмн молодостi у романi “Хмари”)



Як вiдомо, цивiлiзацiя розвивається лише тодi, коли кожне наступне поколiння
робить крок уперед, дбаючи про рiдну землю, про свiй народ. Воно повинно осмислити
поклики попередникiв i внести власну часточку в розвиток свого краю. Це глибоко
розумiв Iван Семенович Нечуй-Левицький, бо сам усе життя трудився для рiдноï
культури, був справжнiм патрiотом i подвижником. Вiн був переконаний, що, коли в
Украïнi буде якнайбiльше освiчених, нацiонально свiдомих i працьо-витих
людей, в серцi кожного украïнця з новою силою спалахне вогонь
нацiональноï гордостi й честi. Генiальний митець вiрив сам i передав нам вiру
в те, що Украïну пiднiмуть iз жебрацького становища та духовного занепаду
освiчена елiта, прогресивна молодь, яка не тiльки вболiває за долю рiдного народу,
але й працює для нього.
Сумне буття Украïни породжувало в душi Нечуя-Левицького гострi питання: як
розiгнати тi хмари, що вiками скупчувалися над долею Украïни? Як переконати
народ у необхiдностi вiльного й розумного життя, щоб щастям сповнювався рiдний
край? Вiдповiдь на цi питання вiн дає у романi “Хмари”, який було надруковано на
початку 70-х рокiв. Ми вже звикли до традицiйних героïв-селян у творах
Нечуя-Левицько го, та iз сторiнок роману несподiвано виходять до нас
украïнськi iнтелi-генти, нова сила украïнськоï нацiï,
соцiально активна та нацiонально свiдома. Їхнiми вчинками керував протест проти
принизливого становища Украïни, занепаду давнiх патрiотичних традицiй Петра
Могили та його послiдовникiв.
Роман “Хмари” знайомить нас з кращими представниками молодоï
нацiональноï елiти тих часiв – Дашковичем i Радюком, що були взiрцем
працьовитостi, високоï культури й мудростi. Чим бiльше я вчитувався в роман,
тим бiльше переконувався, що цi образи подаються не паралельно, а нiби доповнюють
один одного.
Ось – украïнець Дашкович, який приваблює до себе козацькою вродою, чудовим
голосом, поетичнiстю душi. Ставши професором i отримавши запрошення до
Московського унiверситету, вiн залишається вiрним своєму краєвi, повертається до
Києва i гуртує навколо себе прогресивну украïнську молодь. Але вiн керувався
програмою не реформатора, а просвiтителя – тому не дiйшов до своєï
“ясноï i простоï мети”. У зрiлi роки Дашкович зрадив iдеали своєï
молодостi i “став скоса поглядать на молодих людей”.
Представником нового поколiння украïнськоï iнтелiгенцiï 60-х рокiв
минулого столiття постає перед нами Павло Радюк. Своєю програмою та дiяльнiстю вiн
перевершує улюбленого викладача й наставника Дашковича, що покладався лише на
освiту й культуру. Павло уважно вивчає iсторiю Украïни, разом з однодумцями
поширює антицарськi твори Шевченка. Прагнучи жити чесно, вiн хоче подiлити з
народом його долю. Та в характерi юнака ще замало дiяльноï сили, щоб
розiгнати хмари над Украïною. Недарма Павлiв батько iронiзує: “О, багацько,
сину, поможеш ïм тим, що носитимеш свиту!” Письменник цим наче пiдводить нас
до висновку: одне дiло проголошувати, а iнше – виконувати задумане. I в першу
чергу, коли це стосується долi рiдноï краïни.
Менi здається, що Нечуй-Левицький, розповiдаючи про дiяльнiсть молодоï елiти
свого часу, пильно дивиться в очi нам, юнакам початку третього тисячолiття.
Сьогоднi, коли Украïна проголосила свою незалежнiсть, настала пора новому
поколiнню молодих украïнцiв прийняти естафету вiд своïх попередникiв. I
я думаю, що моя держава може на нас покластися!


Загрузка...



Схожі твори: