Головна Головна -> Твори -> Образи селян у повiстi Iвана Нечуя-Левицького “Кайдашева сiм’я”

Образи селян у повiстi Iвана Нечуя-Левицького “Кайдашева сiм’я”



Багато майстрiв слова є в украïнськiй лiтературi. I одним iз них виступає
творець украïнськоï побутовоï повiстi Iван Нечуй-Левицький. Як
яскраво описує вiн украïнську природу, украïнське село i людей, якi
мешкають у цьому селi. У повiстi “Кайдашева сiм’я” автор так майстерно створив
своïх
персонажiв, що вони, нiби живi, сходять зi сторiнок книжки. Всi дiйовi особи дуже
колоритнi, по-своєму оригiнальнi, неповторнi.
Пригляньмося до Омелька Кайдаша. Вже немолодий, вiн бiльшу частину свого життя
вiдробив на панщинi, яка “…наклала на нього свiй напечаток”. Працював вiн i
пiсля панщини, вже на себе, на свою сiм’ю. “Вiн був добрий стельмах… i заробляв
добрi грошi, але нiяк не мiг вдержати ïх у руках. Грошi втiкали до шинкаря”.
Читаючи це, спiвчуваєш старому, бо далi автор розкриває причину цього пияцтва. Вiн
каже, що Кайдаш став заглядати в корчму, “запиваючи давнє панщинне горе”. На
прикладi старого Кайдаша автор показує, як крiпацтво зламало людину. I хоч воно не
вбило в нiй трударя, але перетворило на п’яницю.
Знайомлячись iз Марусею Кайдашихою, помiчаєш, що це насамперед сварлива жiнка,
гризлива свекруха, “наче люта змiя”. Крiпаччина теж висушила ïï душу,
знищила в нiй добре, нiжне, ласкаве. Тепер жадоба до власностi керує всiма
ïï вчинками. Вона довго працювала в панiв i наслiдувала у них пиху та
зарозумiлiсть, навчилася зневажливо ставитися до нижчих за себе, пiдпорядковувати
ïх своєму впливу. Але разом з тим вона хороша господиня, вмiє добре
куховарити. Коли обродилася ïï невiстка Мотря, вона “припала коло свого
онука, неначе коло своєï дитини… Кайдашиха тiшилася онуком, колихала його,
гойдала…” Але через сварки i гризню невiстка “не давала ïй дитини й
одганяла ïï од колиски. Тiльки вночi, тодi як Мотря спала мiцним сном,
Кайдашиха вставала до дитини, забавляла, як вона плакала, та годувала ïï
молоком”. Так письменник-реалiст показав, що не все в образi Кайдашихи було
негативним. Це вплив панщини та дрiбноï власностi зробили ïï такою.

Описав письменник i тогочасну молодь
Ї дiтей колишнiх крiпакiв: Карпа i Лаврiна. Сини Кайдаша успадкували вiд батька
працьовитiсть, турботу за свою сiм’ю, а також iнтереси дрiбного власника. Зовнi
брати схожi один на одного. Але кожен iз них
Ї чiтко окреслена iндивiдуальнiсть.
Старший син, Карпо, був суворий i непривiтний. Був упертий, гордий, не любив
нiкому кланятись, навiть рiдному батьковi: “В його була тiльки пара волiв, i як
треба було спрягатися пiд плуг, вiн нiколи не просив волiв у батька, а напитував
супряжичiв мiж чужими людьми”. На противагу Карповi, Лаврiн був лагiдноï
вдачi, чутливий до краси й. нiжностi, схильний до жартiв i дотепiв. Вiн з iронiєю
ставився до колотнечi в сiм’ï, кепкував з Мотрi. Кайдашиха, вихваляючи сина,
каже про нього: “Мого Лаврiна, проше вас, хоч у пазуху сховай, а як iде селом, то
дiвчата аж перелази ламають”.
Коли брати одружуються, то гордий та впертий Карпо бере багату дiвчину Мотрю, а
веселий Лаврiн
Ї убогу Мелашку. Мотря розумна, вродлива i чепурна жiнка. А за характером вона
“…трохи бриклива, i в неï й серце з перцем”. Вона любила працю. “Дiло нiби
горiло в Мотриних руках”. Ставши невiсткою, вона довгий час змовчувала свекрусi на
ïï докори. I лише тодi, як вiдчула себе наймичкою, а не господинею,
ïï терпець увiрвався: “Я на батька не кричала нiколи, а в вас мусиш
кричать, коли робиш на всю сiм’ю сама”. Захищаючи себе, Мотря поступово втрачає
почуття мiри, i згодом стає сварливою i жорстокою людиною, яка в сiмейних
суперечках не зупиняється нi перед чим.
Зовсiм не така жiнка лагiдного Лаврiна, Мелашка. Крiм вроди, а була вона “рiвна,
як струна, гнучка, як тополя, гарна, як червона калина”,
Ї Мелашка має ще й чуйну поетичну душу. Письменник сам говорить про неï:
“Мелашка була з поетичною душею, з ласкавим серцем. Часом вона у своïй
розмовi несамохiть вкидала слова пiсень”. Спокiйна вдачею, Мелашка терпляче
зносить усi образи вiд свекрухи i Мотрi, але згодом, пiддаючись впливу середовища,
переймає звички, лайливу мову, грубiсть, що панувала в сiм’ï Кайдашiв.

Присутнi в повiстi й такi кумеднi персонажi, як баба Палажка Солов’ïха i баба
Параска Грiщиха. От вже з кого можна посмiятись! Як собаки гризлися вони мiж собою
i з усiма сусiдами. Iдучи до Києва, щоб ïсти там, за звичаєм, свою двадцять
першу паску, баба Палажка заходила до тих молодиць, з котрими вона лаялась, щоб
попрощатися, “але як вона лаялась з цiлим селом, то для неï довелося сливе не
минати нi одноï хати”.
Отакi люди сходять зi сторiнок повiстi: колоритнi, типовi й по-своєму оригiнальнi,
вони так майстерно змальованi, що, незважаючи на декотрi негативнi риси, ïхнi
образи западають у душу, залишаючи там теплi почуття.





Схожі твори: