Головна Головна -> Твори -> Осуд бездуховностi та егоïзму в повiстi Iвана Нечуя-Левицького “Кайдашева сiм’я”

Осуд бездуховностi та егоïзму в повiстi Iвана Нечуя-Левицького “Кайдашева сiм’я”



Нечуй-Левицький посiдає особливе мiсце серед творцiв украïнськоï
класичноï прози. Вiн – майстер великих епiчних творiв, вдумливий спостерiгач
народного життя. В художнiх творах Нечуя-Левицького розкриваються правдивi картини
часiв панщини i характернi явища пореформеноï епохи: боротьба за власнiсть,
за землю, поява заможноï сiльськоï верхiвки та маси заробiтчан, що йдуть
на першi капiталiстичнi промисли i фабрики. Це справжня енциклопедiя народного
соцiального побуту, що постає в описах, у людських характерах.
У повiстi “Кайдашева сiм’я” показано розшарування селянства, розпад
патрiархальноï сiм’ï пiсля реформи 1861 року. Нечуй-Левицький викрив
причини непорозумiння i сварок у сiм’ï Кайдаша. На конкретних прикладах
письменник довiв, що в умовах капiталiстичноï дiйсностi спотворюються людськi
почуття i взаємини, iнтереси i прагнення. Внаслiдок сутичок i боротьби за
власнiсть люди стають жорстокими, дрiб’язковими, жалюгiдними. Крiм смiху, побутовi
картини повiстi викликають ще й почуття суму за людину, за ïï
самоприниження i моральний занепад. Цi люди нiчого не бачать у життi, крiм
своïх родинних суперечок. Коло iнтересiв цих людей замикається на клаптику
землi, на тиновi, на грушi…
У “Кайдашевiй сiм’ï” багато яскравих виразних дiалогiв, у яких виявляються з
одного боку – лiризм i природний гумор украïнських селян, а з iншого –
обмеженiсть ïх свiтогляду, забобоннiсть i примiтивiзм понять, що зростають на
грунтi дрiбновласницькоï психологiï.
Перед нами, нiби живi, проходять образи: старий Кайдаш, з його забобонами i
схильнiстю до чарки, i чванлива Кайдашиха, незграбний i суворий Карпо, горда i
брехлива Мотря, тиха Меланка i жвавий Лаврiн.
Карпо жорстокий, черствий. Цi риси були помiченi у волостi, його обрали за
десяцького. З цього приводу громада жартувала: “Карпо – чоловiк гордий та
жорстокий, з його буде добрий сiпака…”
Дружину вiн хоче мати таку, щоб була “робоча та проворна, та щоб була трохи
куслива, як муха в спасiвку”. Дрiбновласницька позицiя, егоïзм, що панували у
сiм’ï, притупили в людях родиннi почуття. В гнiвi Карпо кричить: “Не лiзь, бо
задушу, iродова душа!” “Карпо затрусив матiр так, що легенький хлiв увесь
затрусився”.
Лаврiн – такий же дрiбний власник, егоïст.
I смiшно, i сумно читати “Кайдашеву сiм’ю”.
Мова балакучого Лаврiна сповнена жартiвливих слiв, дотепних виразiв, поступово
змiнюється, стає брутальною i сварливою. Ось вiн загрожує бабi Палажцi: “Як не
знайду Мелашку, то я вас, бабо, вб’ю або повiшу”
Кайдашиха теж сварлива, егоïстична, зла, заздрiсна. Вона була заводiєм усiх
сварок в сiм’ï, всiєï колотнечi. На образi цiєï егоïстичноï
i сварливоï жiнки показано моральний занепад людини в умовах
безпросвiтноï темряви i ворожнечi.
Мотря поспiль перетворюється на сварливу i жорстоку людину, яка в сiмейних
суперечках не зупиняється нi перед ким. За це вiд свекрухи вона дiстала прiзвище
“бендерська чума”. Не сiмейне щастя може зрости в таких умовах, а зло i прагнення
якнайбiльше увiрвати собi, навiть цiною кривди близьких i рiдних людей.

Мелашка у порiвняннi з iншими персонажами має чи не найбiльше позитивних рис. Але
поступово вона переймає ïхнi звички, грубiсть, що панували в сiм’ï
Кайдашiв. Наприклад, коли Мотря за бiдне походження називає ïï дiтей
старцями, Мелашка вiдповiдає: “Брешеш, брешеш, як стара собака. Та й брехати добре
не вмiєш. У тебе до того розуму та хисту нема”. На образi Мелашки ще яскравiше,
нiж на iнших персонажах, бачимо, що тяжкi умови життя перетворюють ïх на
егоïстiв.





Схожі твори: