Головна Головна -> Твори -> Далеке минуле украïнського народу у творах А. Малишка (цикл “Запорожцi”)

Далеке минуле украïнського народу у творах А. Малишка (цикл “Запорожцi”)



Поезiя А. Малишка завжди була i, сподiваюсь, буде дуже популярною в народi, бо
простота i прозорiсть ïï форми, тематика, мова близькi як сучасникам
поета, так i нам, його нащадкам. Це, мабуть, тому, що у своïх творах митець
порушував морально-етичнi та загальнолюдськi проблеми сучасностi.

Гiмном материнства називають величну поезiю А. Малишка “Пiсня про рушник”. Ця
поезiя
Ї це сповiдь-спогад лiричного героя, пройнята материнським теплом i синiвською
вдячнiстю.
У поезiï матiр дарує синовi рушник, вишиваний як символ життєвоï дороги,
на якому “росяниста дорiжка, i зеленi луги, й солов’ïнi гаï”. Цей рушник
пов’язаний iз життєвою долею лiричного героя i з образом найближчоï i
найсвятiшоï для кожноï людини
Ї образом матерi.
Рiдна мати моя, ти ночей не доспала
I водила мене у поля край села,А. Малишко
Ї поет лiричний, романтичний, який вiдчував i бачив зв’язок поколiнь, зв’язок
минулого i сучасного. У цьому самобутнiсть його лiрики.
Цикл “Запорожцi” став мовби прологом до творчостi поета перiоду Великоï
Вiтчизняноï вiйни. Цикл складається з трьох вiршiв: “Ворон”, “Битва I”,
“Битва II”
Ї i вiдтворює славну iсторiю козацтва. Поет згадує iмена Остряницi,
Хмельницького, Сагайдачного, якi боролися за визволення i незалежнiсть
Украïни. Тема осмислення iсторичного зв’язку поколiнь завжди хвилювала
письменника:
На ланах козачоï долини
Толочив ромашок первоцвiт.
Вчора ворон справив iменини,
Триста лiт минуло, триста лiт.
Мабуть, поет має на увазi 300-рiччя возз’єднання Украïни з Росiєю i
нерiвнiсть двох краïн. “Ворон”, як на мене,
Ї це росiйське самодержавство, яке топче нашу землю, нiвечить нашу культуру,
знищує наших митцiв. У вiршi “Ворон” звучить заклик до боротьби i плач над
розтерзаною Украïною.
Поезiя “Битва I” прославляє гетьмана Сагайдачного, який зумiв у полонi перемогти
ворога i повернутись до боротьби. Багато мужнiх синiв-месникiв боролись за
майбутнє Украïни, ïï славу. Поета хвилює, чому ïх не згадують,
не вiддають ïм належну шану. Риторичне запитання Сагайдачного звернене до
нас:
Сагайда пiдвiвсь на стремена:

Ї Хто згадає ïх в свiтлих iменах?
Не забути свою iсторiю, своïх героïв
Ї ось у чому пафос вiрша.
У всi часи, з усiх битв за долю Украïни на синiв чекала рiдна земля,
ïхнi матерi:
Iз хлiбом-сiллю, iз таємним горем
Синiв додому ждали матерi.
Написанi про далеке минуле, вiршi внутрiшньо пов’язувалися iз сучаснiстю, в них
виплеск живого почуття до людей, яким випали на долю не тiльки подвиги й
посмертна слава, а й нелегкi життєвi дороги, тяжкий ратний труд, втрати друзiв i
бойових соратникiв
Ї все те, з чого складається антилюдське явище
Ї вiйна. Ця тема набула вiдображення i в подальшому творчому доробку поета.
Напередоднi Великоï Вiтчизняноï вiйни у вiршi “Уставай, моє сонечко”
поет проводить паралель мiж минулим i сучасним:
Уставай, моє сонечко, з темного лугу,
Бо тривожить минуле не раз i не двiчi.
Сплять в степу запорожцi
Ї товариш до друга
Повернувся обличчям, порубаним в сiчi…
Лиш тодi, як танкiсти промчаться по полю
I сурма зарокоче в походi з полками,
Устають, щоб побачить, i стогнуть вiд болю,
I шаблi
Ї гартуваннi дзвенять пiд руками.
А. Малишко, беручи участь у походах на захiдноукраïнськi землi 1939 року,
передбачав загрозу фашизму, неминучiсть тяжкого випробування для Украïни i
ïï народу, а тому i повертається у вiршах до iсторiï, до
визвольноï боротьби рiдного народу, до подвигiв героïв, iмена яких з
гордiстю бережуть люди в своïй пам’ятi.роводжала,
I рушник вишиваний на щастя дала…
У творi образ матерi
Ї це символ чистоти i любовi, це образ матерi-берегинi, яка дала нам життя, мудро
формувала нашi почуття, творила людину.
Лiричний герой поезiï з великою теплотою згадує рiдну матiр, ïï
безсоннi ночi над колискою сина, ïï намагання прилучити дитину до всього
прекрасного, людяного, ïï сокровенне бажання бачити дитину щасливою. У
його матерi “незрадлива ласкава усмiшка”, бо вона умiє прощати i наставляти,
жалiти. У матерi
Ї “засмученi очi”, бо вона вiдриває вiд свого серця дитину й посилає ïï
у великий свiт, “в дорогу далеку”. А на цiй дорозi будуть i радiсть, i смуток, i
печаль:
I на тiм рушничковi оживе все знайоме до болю:
I дитинство, й розлука, i вiрна любов…
А. Малишко змушує кожного згадати своє дитинство, прощання з батькiвською хатою,
материнську тривогу за долю своєï дитини.
Форма вiрша з ïï рефренами i повторами, наближає його до пiснi. А
символiчний образ рушника розповiдає читачевi про все: сонячне дитинство, розлуку
з рiдним краєм, нове життя, вiрну любов. Композитор Платон Майборода написав
музику до поезiï, i оспiвуються, i возвеличуються прекраснi, джерельно чистi
почуття до найрiднiшоï людини
Ї Матерi. Пiсня невелика за розмiром, i слiв про матiр сказано зовсiм небагато,
але образ ïï
Ї такий виразний, зiгрiтий синiвським почуттям.
Тема матерi
Ї наскрiзна у поезiï А. Малишка. Усе найдорожче, найрiднiше, найсвятiше у
нього пов’язане з образом матерi, яка навчила його добра, краси, любовi до людей.
“Пiсня про рушник”
Ї це данина подяки й любовi народного поета священнiй пам’ятi Матерi.


Загрузка...



Схожі твори: