Головна Головна -> Твори -> Поетичнi образи циклу “Украïно моя!”

Поетичнi образи циклу “Украïно моя!”



Поезiя А. Малишка перiоду Другоï свiтовоï вiйни
Ї це рiзноманiтнi за змiстом i художнiми образами поезiï, у яких i заклик до
боротьби з фашизмом, i розповiдi про подвиги та трудовi буднi, картини боïв
та гiркота вiдступу. Цi твори сприймаються як сповiдь поета-воïна, що жив
одним життям iз мiльйонами iнших людей i роздiляв iз ними i радощi, i горе,
страждання i надiю на розгром ворога i звiльнення рiдних земель.
Цикл вiршiв “Украïно моя!” складається з п’яти вiршiв, у яких перед зором
поета постає минуле i сьогодення. Лiричний герой, як i поет, почуває себе
вiдповiдальним за долю Батькiвщини, щастя якоï потрiбно вiдстояти в жорстоких
боях проти фашизму:
Запалали огнi за долиною синього неба,
Самольоти гудуть, бо на захiд фронти i фронти.
Украïно моя, менi в свiтi нiчого не треба,
Тiльки б голос твiй чути i нiжнiсть твою берегти.
Вiршi циклу написанi пiсля того, як вiйська з боями вiдступили за межi
Украïни i мiльйони людей опинилися в тимчасовiй окупацiï, але поетичнi
рядки сповненi вiри у свiтлий день повернення i вiдплати вороговi за смертi i
наругу:
I лежала земля, в попелищi земля чорнотiла.
Я дивився, i нiмiв, i прощавсь
Ї i прощатись не мiг!
Синiвська нiжнiсть i любов до Батькiвщини передаються в численних звертаннях
поета до Днiпра, до Києва, до Украïни:
Украïно моя, далi, грозами свiжо пропахлi,
Польова моя мрiйнице. Крапля у сонцi з весла.
Я вiддам свою кров, свою силу i нiжнiсть до краплi,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
Поетичнi образи, створенi поетом, вражають своєю простотою i одухотворенiстю,
поет персонiфiкує природу, пiдкреслюючи нерозривний зв’язок iз нею. Як до
живоï iстоти, звертається спiвець до Днiпра, до Києва, до дерева. Цi
народнопiсеннi засоби рiднять поезiю А. Малишка зi староруським епосом. З болем
говорить поет про те, що “на днiпровськiй долинi ромашка зiв’яла побита”, “догоряє
батькiвський дiм”. Страшне життя пiд час вiйни iз фашистами передано образами
“повiшених вiтер гойдає”, “Тлiє все в попелищi: i радiсть, i труд, i пiт”. Навiть
зорi в небi порiвнюються iз очима замучених людей. Все це загартовує серце
лiричного героя, у нього виростає ненависть до ворога, якого вiн проклинає, i
клятва боротися, аби визволити Батькiвщину:
Буду дихати, падать, рости й воювать до загину,
Бо великий наш гнiв, бо дорога рiвнiшою є.
Я вiзьму твого смутку i горя важку половину
I розтерзане, горде, нескорене серце моє!
Я пiду, як Микула, пригнусь, потемнiю вiд ношi,
Висохну, спрагою битий, можливо впаду на слiду,
Але бачити буду: цвiти зацвiтають хорошi
У твоïм, Украïно, зеленiм i вiчним саду.
А. Малишко переконаний, що життя вируватиме, що щастя повернеться в його рiдний
край, i образ “зеленого i вiчного саду”
Ї це символ буяння нового життя.





Схожі твори: