Головна Головна -> Твори -> МАЛИШКО АНДРIЙ БІОГРАФІЯ

МАЛИШКО АНДРIЙ БІОГРАФІЯ



(1912- 1970)
Народився в с. Обуховi на Киïвщинi в багатодiтнiй родинi шевця. Закiнчив
Киïвський iнститут народноï освiти. Був учителем, працював у редакцiях
газет на Харкiвщинi. Пiд час Другоï свiтовоï вiйни був вiйськовим
кореспондентом фронтових газет.
Поет. У довоєнний час вийшло друком дев’ять книжок поезiй (перша книжка

Ї “Батькiвщина”
Ї у 1936 р.). Збiрка “Украïно моя”
Ї пiд час Другоï свiтовоï вiйни. У повоєнний час твори вiдзначаються
фiлософiчнiстю, порушенням морально-етичних проблем (збiрки “Що записано мною”,
“Полудень вiку”, “Дорога пiд яворами” тощо). Багато поезiй А. Малишка покладенi на
музику, особливо популярнi “Пiсня про рушник”, “Киïвський вальс”, “Пiсня про
Киïв”, “Вчителька”, “Стежина”. Лауреат Державноï премiï СРСР та
Державноï премiï iм. Т. Г. Шевченка.
Чим полонять душу слухача пiснi на вiршi А. Малишка
Андрiй Малишко увiйшов в украïнську лiтературу як самобутнiй поет-лiрик i
пiсняр. Глибоко полонила майбутнього поета краса народних пiсень, почутих вiд
матерi: “Вечорами, сидячи бiля прядки, вона спiвала тихо i протяжно, i цi пiснi
врiзалися менi в пам’ять на все життя. Знала вона ïх багато i спiвала з
великим почуттям…”
Ї писав А. Малишко.
Хоч поет i не мав спецiальноï освiти, але, будучи музично обдарованою
людиною, вiн тонко вiдчував звуковi вiдтiнки навколишнього життя i майстерно
передавав ïх словесними образами.
Поезiя Андрiя Малишка полонить душу слухача тим, що вона близька до музики. I не
дивно, що багато пiсень (“Колгоспний вальс”, “Киïвський вальс”, “Бiлi
каштани”, “Пiсня про рушник”, “Ми пiдем, де трави похилi” та iншi), написаних на
слова поета, увiйшло в золотий фонд народноï музики.
Мабуть, душу кожного з нас полонить “Пiсня про рушник”. Цей твiр, покладений на
музику П. Майбородою, увiйшов у побут украïнського народу, став вiдомий за
межами нашоï Вiтчизни. У ньому кожне слово, кожний образ, як музика,
промовляє про сплав прекрасних почуттiв, про святу синiвську любов. Ось чому
поезiя А. Малишка так органiчно зливається з музикою композитора П. Майбороди.

Автор вводить у вiрш поетичнi образи матерi i сина. Син у далекiй дорозi, у
розлуцi з ненькою, але перед ним лежить ïï нiжний i скромний подарунок

Ї вишитий рушник. Дивлячись на нього, син нiби згадує своє село, дитинство, матiр,
усе близьке i рiдне його серцю.
Вiрш збуджує нашi емоцiï, закликає людей не збiднiти душею, не розгубити у
своєму життi почуття любовi до рiдного краю, до тих мiсць, де ти народився i вирiс
“в тихiм шелестi трав, в щебетаннi дiбров”, до всього того, що було у життi таке
“знайоме до болю”.
Пiд час Великоï Вiтчизняноï вiйни незмiнним успiхом користувалися пiснi
Андрiя Малишка на партизанську тематику: “Засвистали партизани”, “Як збиралися
хлопцi до загону”, “Що за вiтер з-за гори”, “Ми не маєм поля й хати” та iншi.

Поет глибоко вiдчував “подих вiку” i вiдтворюючи його в поезiï, використовує
музичнi засоби.
Нi, то у фарбi, в душевнiм тонi
i струни, й птицi новi курличуть,
Ї
говорить вiн у вiршi “Не ганьте друзi, за непривiтнiсть” про особливостi
своєï творчоï палiтри.
Як i всi бiйцi, поет палко мрiяв про перемогу над ворогом. Вiн не уявляв жодного
дня без пiснi, яку так любить народ. Про щасливе майбутнє А. Малишко говорить
словами вiдомоï украïнськоï пiснi “Закувала та сива зозуля…”, яку
спiвають бiйцi:
I в пiснi зозуля кувала
Про щастя майбутнє солдату.
З палкою любов’ю говорить А. Малишко i про вiдважних прикордонникiв, якi
“просяться в пiсню” (“Бажання”), про дiвчину-шофера, що також заслуговує бути в
пiснi (“Не буду починати”); про хлiборобiв, невтомна праця яких супроводиться
пiснею:
I стелиться пiсня юнача
Отам, де пройшли орачi
Таким чином, найвища нагорода для будь-якого письменника, коли його вiршi iдуть в
люди i повертаються народною пiснею.
Так сталося з багатьма поезiями А. Малишка. З його творами працювало близько 80
композиторiв, а “Пiсня про рушник”, “Стежина”, “Учителька” вiдомi й цiлому свiтi i
викликають найщирiшi почуття до матерi, рiдного дому, до людей, якi навчили усьому
доброму в життi. Пiснi А. Малишка ввiбрали в себе найнiжнiшi почуття. Вони то
крають серце невимовним болем, то смiються i кличуть до танцiв, служать зразком
органiчноï єдностi змiсту i форми, слiв i музики, мiстять в собi великий
заряд духовностi.


Загрузка...



Схожі твори: