Головна Головна -> Твори -> Життєстверджуюче звучання роману Чарльза Діккенса «Девід Копперфілд»

Життєстверджуюче звучання роману Чарльза Діккенса «Девід Копперфілд»



З творчістю Чарльза Діккенса і Вільяма Теккерея в англійській літературі стверджується реалізм. У романах Чарльза Діккенса широко показано життя Англії XIX століття з її конфліктами і суперечностями. Письменник-реаліст мріяв про те, що його творчість допоможе викорінити соціальні виразки і зробить життя людей щасливіше і краще. Зберігач великої традиції, англійського роману, Діккенс великий і як художник, і як особистість, і як громадянин, що ратує за справедливість, милосердя, гуманність і співчуття до ближніх. Письменник був великим реформатором і новатором в жанрі роману, у своїх творах йому вдалося втілити величезна кількість задумів і спостережень.

«Девід Копперфілд» – це роман виховання. Описуючи муки й радощі, перемоги і втрати свого героя, Діккенс звертає увагу на ті душевні якості, які повинні бути у людини, що береться за перо, а також на те, як ці якості формуються в процесі боротьби з труднощами. Тому немає нічого несподіваного в тому, що в романі відбилися типові риси діккенсівського бачення світу: різдвяна філософія і його любов до простих людей, оптимізм і м’який гумор, що поєднується з лірикою, християнським милосердям і соціальною критикою.

«Девід Копперфілд» – це розповідь (але не автобіографічний) про становлення письменника. Сторінки, присвячені дитинству і юності героя, дають справжню картину внутрішнього світу дитини і хлопці. Діккенс звертається до світу дитинства. Девід Копперфілд бачить несправедливість і бореться з нею, знаходить друзів і союзників. Пізнаючи життя та інших людей, Девід відкриває себе, не приховуючи протиріч своєї натури. Головне в характері героя – невичерпна віра в людей, в добро і справедливість. Носії цього добра і справедливості – сім’я няні Пегготі і бабуся Бетсі Тротвуд.

Проблеми освіти та виховання займають у романі значне місце, вони пов’язані з процесом формування особистості, її моральних якостей. Розповідь Девіда звернений до минулого – до дитинства, а картини дитинства намальовані за допомогою образного дитячого мислення. І Мердстона, і Криклій викликають у Девіда ворожість і відраза, їхні методи виховання антилюдяний і антигуманність. Бетсі Тротвуд хоче зробити Девіда добрим і корисним для суспільства людиною. Девід бачить у ній втілення добра, хоча це і приховано під маскою зовнішньої суворості.

Ідилічним, різдвяним постає раннє дитинство Девіда. Хлопчика оточують тільки ті люди, які люблять його: красива, схожа на дівчинку мати і віддана служниця Пегготі. Весело і затишно в рідному домі: коридор, кухня, будинок, лавка в церкві, навіть кладовище, де похований батько, – від усього цього віє теплом і спокоєм. Дитяче щастя складається із зустрічей з тваринами, прогулянок, читання книг про крокодилів, з засипання в церкві під гімни, які читає священик.

Не менш радісний епізод у житті Девіда – подорож у сім’ю Пегготі. І знову хлопчика оточує атмосфера любові: новим знайомим Девіда важко дістається шматок хліба, але під їх грубою зовнішністю б’ються добрі серця. Разом з Девідом, коли він засинає під шум вітру та моря, дуже хочеться вірити, що старий корабель так само надійно захистить від життєвих труднощів, як колись захищав від шторму ковчег Ноя. До почуттю щастя приєднується і перша дитяча любов.

Але ідилії, на жаль, приходить кінець. У маленького Девіда Копперфілда починається смуга важких випробувань: друге заміжжя матері, методи виховання містера Мердстона, школа містера Крікла, смерть матері, робота на фірмі містера Мердстона. Девід в розпачі, його переповнюють почуття безнадійності, сорому і приниження. Девід вирішує бігти до Бетсі Тротвуд, але по дорозі у нього відбирають всі речі і гроші, і Девід йде пішки, без грошей мало не через півкраїни. Як вплинули ці випробування на те очікування свята, з яким Девід з’явився в цьому світі? Чи ж втратив хлопчик свій оптимізм і життєрадісність? Звичайно, немає. У його світорозумінні з’явилися сумні нотки, але він все-таки залишився тим романтичним хлопчиком, яким був раніше. Є в його чуйним і м’якою, на перший погляд, душі якась сила, що протистоїть життєвим неприємностей. На підсвідомому рівні Девід відчуває, де погане, а де хороше. Його веде доля, і в самих складних ситуаціях хлопчик знаходить можливість удосконалювати себе.

Під час гонінь з боку містера Мердстона пригноблена душа Девіда шукає вихід в читанні книг Сервантеса, Дефо, Філдінга, Смоллетта, Голдсміта. Без цих великих письменників не було б не тільки письменника Копперфілда, але і самого Діккенса.

Допомагає Девіду вижити його вміння розпізнавати людину в людині, любити оточуючих і дружити. З вдячністю згадує він одного з вчителів школи Крікла – містера Меллі, який допоміг Девіду пристосуватися до нових умов. Високо цінує Девід і благородство Тредлса, який став йому кращим другом на все життя. Не тільки майстерність Девіда-оповідача, але і доброзичливість призвели до того, що його захисником став Стірфорт – незаперечний авторитет серед учнів. Це врятувало Девіда від багатьох неприємностей. Моральне здоров’я захищає хлопчика від поганого впливу лондонських вулиць. Страждання допомагають Копперфілд пізнати себе, відкрити власні добрі й погані якості, поки що на інстинктивному рівні, щоб потім уже на рівні свідомому виховувати себе самостійно. Перший етап подорожей Девіда Копперфілда до глибин власної душі закінчується на тій самій ідилічною ноті, з якої почався. Нагорода за всі страждання хлопчика – любов дивовижних діккєнсовських диваків – Бетсі Тротвуд і містера Діка.


Загрузка...



Схожі твори: