Головна Головна -> Твори -> Шкільний твір на тему: Мотиви ранньої поезії П. Г. Тичини

Шкільний твір на тему: Мотиви ранньої поезії П. Г. Тичини



Початок XX століть в українській літературі ознаменувався появою і утвердженням цілого сузір’я поетів. У ньому яскравою зіркою засяяло талановите слово П.Г.Тичини.і Це поет незвичайний, самобутній, складний поет-гуманіст. Його треба серцем відчути, розумом осягнути. Сповнене філософським змістом, художньо довершене слово поета бринить ніжністю й любов’ю, правдою й добром. Максим Рильський, характеризуючи індивідуальну неповторність поезії Павла Тичини, дуже вдало назвав її «музичною рікою». Він мав на увазі насамперед те, що творчість одного з найбільших поетів нашого віку не просто напрочуд музикальна, зіткана з численних пісенних образі”, а й передає одвічний космічний світоритм, переливається і плине, як музична ріка. Сьогодні ми говоримо про неоднорідність поезії Тичини – поезії не завжди рівної, часто суперечливої, здушеної гнітючими силами тоталітаризму. Але все те краще, що створив наш поет, стало надбанням української культури.

Велику силу таланту Павла Григоровича підтверджують його ранні твори. Ця лірика охоплює 10-20-і роки нашого століття. Автор у ній виступає як син своєї землі, щирий і ніжний, вірний і правдивий. Олесь Гончар високо і мудро оцінив осибистість Тичини як митця слова: «… Павло Григорович як людина був мовби продовженням своєї поезії. Це один з найморальніших наших поетів, співець отієї яблуневоцвітності, яка, переходячи з покоління в покоління, й нині здатна хвилювати підростаючу юнь, очищати й наснажувати кожного, чия душа сприйнятлива для прекрасного». Розглядаючи ранню лірику поета, ми віддзначаємо велике багатство його художнього світу. Емоційно піднесеним образом починається вірш Тичини «Молодий я, молодий», що не ввійшов ні до першої, ні до наступних збірок. Ще помітна на ранніх творах печать учнівства, шукання свого шляху в поезії. Та була в них і світла тональність, яка переднє бентежні очікування юнаком майбутнього. Можливо, найвиразніше духовний світ ліричного героя ранніх творів розкривається в поезії «Як не горю – я не живу». Цей вірш передає хвилювання душі людини у виборі своєї життєвої позиції:

  • Як не горю – я не живу.
  • Як не люблю – я не співаю.
  • Але цього я ще не знаю,
  • Бо завжди я –
  • Як полум’я.

Життєва позиція автора і визначає мотив його ранніх поезій. Гордо зазвучав патріотичний мотив у таких віршах: «Не знаю і сам я, за що так люблю…» «Україно моя, моя люба Вкраїно», «Не бував ти у наших краях». Тут появився одухотворений образ рідної землі. Саме з рідною землею пов’язані думи, мрії, сподівання ліричного героя. Як син любить свою матір, так юнак любить свою Україну: трепетно, ніжно й безкорисливо:

  • За що ж так любити, за що так кохати?
  • Не знаю, не знаю! – але я люблю,
  • І сили свої всі я їй віддаю,
  • їй пісні складаю, веселі: сумні…

Юнацьке захоплення омріяною Україною природно змінюється гострою відповіддю і чужоземним забродам, і доморощеним землячкам, які намагалися насміятися з патріотичних почуттів героя, «довести», що Україна вмерла. Герой розуміє, що з людцями,    які    відцуралися    рідної   матері,    немає    про    що розмовляти. А тому у вірші «Ах, не смійтеся ви наді мною» він заявляє:

  • Не чіпайте – просю вас – моєї Вкраїни:
  • Тільки це ж моя втіха одна!

Павло Григорович, будучи тонкою і ніжною натурою, не міг не передати в своїх віршах одного з найкращих людських почуттів – кохання. «Ви знаєте, як липа шелестить?», «Коли в твої очі дивлюся», «Я сказав тобі лиш слово», – ось ті перлини творчості, в яких бринить струна серця. Майстерність поета проявляється тут у тому, що він вміло передає трепет і надії закоханих, глибину і щирість їх почуттів:

  • Коли в твої очі дивлюся –
  • Здається мені:
  • Мов бачу брильянтових зір ціле море,
  • Що десь там горять – усміхаються
  • Чудові, ясні!..

Ліричний герой в очах коханої, «чудових, ясних», побачив і «небо прозоре», і справжнє диво – «брильянтових зір ціле море! Але досить їй заговорити, як одразу ж розкривається душевна вбогість обраниці, і на думку спадає затуманене осіннє поле, де тільки «суха бадилина хитається», де «спить груддя важке». У вірші протиставлено почуття героя, викликані зовнішньою красою дівчини, її внутрішньому світові. Піднесено звучить тема любові в іншому вірші – «Я сказав тобі лиш слово…» Ліричний герой, серце якого співає від щастя – радості, зізнається:

  • Переповнений любов’ю,
  • Я одкрив кохання книгу.

Для Тичини світ був сповнений красою, сонцем, радостями. Сповнений так щиро, що все це й досі ллється через край – й вічно литиметься, даруючи людям живу воду пізнання й радості. Прикладом такого тонкого відображення ніжності кохання є вірш «Не дивися так привітно…» Теплої літньої ночі вибігла дівч’.на на хвилинку в садочок. А там її милий чекає. А там – обійми й цілунки. Солодко й страшно. Небезпечно й жадано. І благає вона відпустити її додому, і відірватись від коханого не може. Не помітили, як і ранок заграв над ними. Ціла повість, ціла поема про кохання:

  • Не дивися так привітно
  • Яблунецвітно,
  • Стигнуть зорі, як пшениця;
  • Буду я журитися.

Коли перечитуєш тичининські твори, написані ним на початку творчого життя, то ловиш себе на думці: які ж вони живучі, оті поетові рядки! Час не має над ними ніякої влади. Давно-давно одплакала вбога селянська нивка, спалена пекучим сонцем, облита потом селянина-бідняка, – ай досі стискає серце пекучий біль, коли читаєш рядки, писані двадцятирічним поетом:

  • Розкажи, розкажи мені, поле,
  • Чого рідко ростуть колосочки?
  • – Ой дощів мені б треба, дощів, а не поту,
  • Як плугатар кінчає роботу.

Колись М.Коцюбинський прочитав ці рядки на одній з своїх «субот» – і всі побачили, що на Україні з’явився новий талановитий поет. Але, на жаль, йому судилася пізніше трагічна доля митця. Сьогодні ж Тичину люблять, шанують вдячні українські читачі.

 





Схожі твори: