Головна Головна -> Твори -> Цикл творів з циклів М. Вороного «За брамою раю» і «Разок намиста»

Цикл творів з циклів М. Вороного «За брамою раю» і «Разок намиста»



Це два цикли, які поєднані однією темою – темою великого, але трагічного кохання. Щоб зрозуміти і пройнятися творами, варто їх спочатку просто прослухати, осягнути, відчути ритмічність, сприйняти звукову основу, тільки тоді можна збагнути трагізм душі поета, першооснову його життєвої драми. Обидва цикли мають автобіографічну основу, написані протягом шести років (1903-1909) після розриву з коханою дружиною. Проте не тільки ці цикли, а й уся його творчість – це суцільна драма життя. Його поезія – немов один цикл, один могутній струмок, що б’є з єдиного джерела – джерела болю народу, туги рідної землі. Вода з нього то струменить грізно й пружно, то шамкотить-печалигься, то тужить-сумує, то креше-іскриться. М. Вороний писав: «Щоб поезія була гарна, її треба глибоко вистраждати та виносити в серці». Такою вона постає не лише в цих циклах. Більшість творів М. Вороного настільки вистраждані, виношені в серці, що, читаючи їх, забуваєш стежити і помічати їх вишуканість, високу майстерність форми.

Критики часом дорікали поетові, що в його віршах відсутні яскраві барви, замість фарб-одні відтінки. Речі не називаються в точнім їх означенні, а вживаються слова-натяки. Рідкісні в його творах образи, порівняння, невимогливий ніби поет і до епітетів, метафор. Стилістика частіше має абстрактно-умовний характер. Постає запитання: а чим же тоді його ліричні твори так приваблюють, так полонять, захоплюють, чарують читача? Адже нікого ця поезія не полишає байдужим навіть через десятиліття…

Але чи в цьому полягає секрет музичності? Прочитаймо уважно кілька його поезій. Кожен вірш переповнений несподіваними відлуннями, перегуками, внутрішніми звуковими римами, напівримами:

  • Наді мною скрипки плачуть,
  • Скрипки плачуть наді мною уночі;
  • Наді мною круки крячуть,
  • Круки крячуть і регочуться сичі.
  • Скрипки плачуть: «Необачний!
  • Необачний, нащо ти згубив свій рай?..»
  • («Ні!»)

Кожний звук ніби будить у нас безліч споріднених відзвуків, які неначе самі хочуть і надалі залишитися у віршах, то завмираючи, то вибухаючи з новою силою. Недаремно поет зізнавався: «Я починав не так од образу, як од звука». Здається, що навіть усе його мислення було звуковим. Почуття, які немов розтинали йому груди, виливалися в бурю звуків, за якими губиться навіть значення слова. Вони переплавляються в музику, яка бентежить нас, хвилює, захоплює. Це не значить, що поета не обходять слова. Варто простежити, як розвивається драма його кохання в циклі «За брамою раю». її можна умовно порівняти з драмою ліричного героя з циклу Франка «Зів’яле листя», звичайно, не протиставляючи двох поетів. Кожний по-своєму виповідає свою любов. Перша зустріч, перше велике захоплення, світле почуття переповнює душу:

  • В серці любе почування
  • Пишним цвітом розцвітає,
  • І душа моя співає
  • Гімн щасливого кохання.
  • («На скелі»)

І те почуття то «виграє хвилею», «сміється до сонця», то виринає у спогадах «тихомрійний любий образ». У самотині він нерозлучний з коханою, всюди йому сяють очі карі, всюди «небесною красою, чистотою вабить серденько» світлий образ милої.  Незважаючи на смутні і трагічні ноти циклів інтимної лірики, як і всієї творчої палітри М. Вороного, його вірші оптимістичні в своїй основі. Він поет радості, а не смутку, поет віри в людину, в свій народ, невідворотність його високої долі. М. Вороний міг вільно використовувати і коломийковий розмір, і класичні форми вірша. Його твори приваблювали багатьох  композиторів.   На тексти  поета  написано багато пісень, романсів. Популярною стала «Легенда», створена Вороним за мотивами народних переказів.

Безперечно, М. Вороний не був поетом-занепадником, а був великою людиною-борцем, славетним майстром бурштинового поетичного слова, яке служило і буде вічно служити народові, його одвічному пориву до волі, до незалежності, до щастя, до краси. Душа поета пройшла через горнило кривавих битв і розчарувань, вогняне пекло зневіри і спалаху великої радості визволення, радості відродження  народу.

Поезія М. Вороного в основі своїй глибоко патріотична. Його поема «Євшан-зілля» має повернутися до нашого читача. На ній виховувалось нове покоління українських патріотів. М. Вороний залишив порівняно невелику поетичну спадщину, яка зблиснула великими зорями вітчизняної і європейської поезії на зламі двох епох. Тонкий ліризм, філігранна відточеність форми, драматичне поєднання чуття з глибоким ідейним звучанням робить поезію М. Вороного справжнім шедевром у світовій літературі.


Загрузка...



Схожі твори: