Головна Головна -> Твори -> Виражальнi засоби в “Патетичнiй сонатi” Миколи Кулiша

Виражальнi засоби в “Патетичнiй сонатi” Миколи Кулiша



“Патетична соната” великою мiрою iдейно випливає з “Народного Малахiя”: Iлько,
поет, який називає себе “Я”
Ї наче продовження самого Малахiя. “Проект негайноï реформи людини”
перетворюється в поетичну програму, щоб “над свiтом замаяв прапор “вiчноï
любовi”. Основнi iдеï “Народного Малахiя” прослiджуються i в “Патетичнiй
сонатi”. Поет нагадує листоношу. Провiдною темою стає “Патетична соната”
Бетховена, яка, власне, i структурує твiр. Змiст, здається, продиктовано настроєм
частин. Для лiтературного твору запозичено саму назву “Патетичноï сонати”.

Героï п’єси живуть в одному будинку, вони всi слухають у виконаннi Марини
твiр Бетховена, проте асоцiацiï в них зовсiм рiзнi. “Я” уявляє кохану
дiвчину, пристрасть нiжну й романтичну, ïï батько
Ї безмежнi украïнськi степи та героïчне минуле, а самiй Маринi
ввижаються замки з росiйським та польським гербами.
Поет переживає внутрiшнiй конфлiкт особистого й суспiльного, саме тут i криється
головна драма людини того часу. Марина обирає не поета-iдеалiста, а людину
дiï
Ї Андре, бо “поезiя не може стрiляти з рушницi” або “завоювати хоч кiлометр
територiï”, а “мрiя не може укладати компромiсних угод з ворогом”. У цьому
випадку майже одразу ж i однозначно надано перевагу суспiльному. “Я” довго
вагається, вибираючи любов, а не демонстрацiю, але перебуваючи постiйно у
внутрiшньому конфлiктi, врештi-решт теж схиляється до суспiльних iнтересiв.

Вивчаючи Кулiшеву “Патетичну сонату”, досить легко провести паралелi з “Я
(Романтика)” Миколи Хвильового, де подiï вiдбуваються приблизно в той самий
час i конфлiкт той самий: суспiльне
Ї особисте. “Я” страчує свою матiр.
У “Патетичнiй сонатi” М. Кулiш вдається до прийому нерозривного поєднання музики з
лiтературою. Треба сказати, що на той час синтез мистецтв був досить популярним
серед украïнських митцiв, якi прагнули створити нове мистецтво, яке
вiдповiдало б вимогам доби. Тут слiд згадати “поезомалярство М. Семенка”,
“кларнетизм” та бодлерiвську полiфонiчнiсть у П. Тичини. Мажорний чи лiричний тон
часто змiнюється на трагiчнiй та глибоко розпачливий.


Загрузка...



Схожі твори: