Головна Головна -> Твори -> Творчість Стуса: Біль та туга за Батьківщиною

Творчість Стуса: Біль та туга за Батьківщиною



Скований, незнаний та забутий, далеко від рідної України, він творив, він чекав слушного часу повернутися до розп’ятої Вітчизни. Батьківщина кликала його до себе, з’являлася йому у снах. Він тужив за нею, скучав за рідною домівкою. Хто – він? Він – Василь Стус, людина-поет, людина-патріот, яка більшу частину свого життя провела за ґратами, бо щастя України ставила вище, ніж своє, особисте, бо не вміла мовчати. Про все у житті можна забути, до всього можна звикнути. Та аж ніяк не зітреш з пам’яті рідні лани та ліси, рідну домівку, де чекають тебе найрідніші у світі люди. Тому з далекої Колими линув на Україну тужливий, але не зломлений голос Василя Стуса. Він розповідав про безмежну любов до України, яка назавжди залишилася в серці невгамовного поета:

  • Вже не я – лише жива жарина горить в мені.
  • Лиш нею я живу.
  • То пропікає душу Україна –
  • та, за котрою погляд марно рву.

Біль та туга за Батьківщиною – ті почуття, які, здається, наповнюють кожен вірш Василя Стуса. Відчувається, що він просто задихався, перебуваючи так далеко від неї, не бачачи її краси та облич рідних людей. Поет проклинав Україну за безпорадність та безталанність, за нехлюйство та безперервні страждання. Та знову і знову повертався до неї думкою, схилявся перед нею у низькому поклоні. Адже він був, перш за все, Сином своєї Батьківщини:

  • Верни до мене, пам’яте моя,
  • Нехай на серце ляже ваготою
  • Моя земля з рахманною журбою.
  • («Верни до мене…» )

Навіть кленучи, Стус любить Україну, не може й не хоче позбутися її влади над собою, як і кари за неї. Те, що він проклинає, – все минуще і спотворене в Україні. А те, в ім’я чого він проклинає Україну минущу, спотворену, рабську, – Україна вічна, істинна, жива. Україна, якій сам дає життя:

  • Я єсмь, Вітчизно, як і ти,
  • Єси на всевіки і віки.
  • Бо з мого крику рвуться ріки
  • Цнотливої, як куля, мсти.
  • «Я єсмь, Вітчизно…»

 Так любити може тільки гігант, якій заради щастя і ясних днів рідної Вітчизни може віддати життя. Та він і віддає їй найкращі роки свої – два дцять три з призначених долею сорока семи провів за ґратами, бо хотів бачити Україну вільною. Чим не подвиг? На такий подвиг здатний лише справжній патріот. Василь Стус, незважаючи на відстань, тужить за Україною, бачить її. Вона «світиться», як провідна зірка, яка завжди буде вказувати шлях, і світитиме, мабуть, вічно невмирущому серці поета. Він небагато прожив на землі, зате зазнав батат горя. Проте ж так і не зміг викинути з серця думок про рідну Україну, бо і в далечині був завжди з нею. Василь Стус – був і залишався жити у своєму слові, яке, на мій погляд, ніколи не вмре!

 


Загрузка...



Схожі твори: