Головна Головна -> Твори -> Твір: Романтичний ідеал національного визволення та свободи в ліриці Павла Тичини

Твір: Романтичний ідеал національного визволення та свободи в ліриці Павла Тичини



Ім’я видатного українського поета Павла Тичини відомо кожному. Його поезії, особливо рання лірика, знайомлять нас з незвичайним світом, в якому панують ідеали свободи та національного визволення. І постає перед нами романтичний герой, ім’я якому – український народ, заради якого автор ладен віддати все, із-за якого у нього рветься душа. Україна, рідна земля, Батьківщина… А що може бути краще для Батьківщини, ніж свобода, ніж «струмок серед гаю як стрічечка»,’ніж коли «хвилюють, маюють, квітнуть поля»? Це і є свобода, коли вільно дихається, коли чарують око краєвиди, коли немає нікого, хто хоче посягнути на незалежність рідної землі, на її волю. Але якщо хтось це зробить, підіймуться до бою тисячі молодих та завзятих, як і сам П. Тичина: Чи ж моя рука здригне, Що йде битись без озброї?

Але зараз Україна занедбана, збезчещена: немає ні усміхнених людей, не чути пісень, якими так багата українська земля. Дивується цьому навіть Марія, мати «Христоса», адже її син дуже любив цю землю, страждав за неї.

  • Поглянула – скрізь тихо. Чийсь труп в житах чорніє.
  • ( «Скорботна мати» )

Не може автор, як і Марія, дивитися на те, що відбувається зараз на Україні – треба змінити це життя. І тому з’являється в творчості П. Тичини образ Андрія Первозванного, який благословляє землю українську. Людям вже набридло мовчати, чекати, що з неба упаде манна. Треба самим боротися за визволення, за волю, за щастя:

  • Ідуть!
  • І всі сміються, як вино:
  • І всі співають, як вино:
  • Я – дужий народ.
  • Я молодий!
  • («Золотий гомін»)

Український народ відчув свою самоцінність, повірив в те, що після перемоги революції настане воля і для України. Тому з такою надією йдуть люди в бій, в якому вирішується їхня доля. Романтичний настрій підтримується і вітанням природи, яка щиро радіє хвилині визволення українського народу з-під ярма неволі. Автор закликає зібратися докупи, підняти українські прапори і заспівати «Заповіт» – адже це історія рідної землі, це її ідеали, як і Богдан Хмельницький, як і сам Софійський собор:

  • «Гей, разом, разом станемо
  • на ворога ми, браття, –
  • Завзяття! –
  • Хто зрадить неньку Україну –
  • прокляття тим, прокляття!»
  • («Ой що в Софійському заграли дзвони…»)

Йде вперед українське військо, сповнене надії на краще життя, овіяне лагідним вітром, йде з піснями, які співають легендарні кобзарі. Йде, бо хоче земля жити не в крові, бути не кладовищем чи пусткою, а відчувати вільне дихання любові та злагоди у своєму домі. Україна ввижається їм суверенною державою, яка вільно живе серед вільних народів.

Шлях до волі нелегкий. Трапляється на цьому шляху все: нещастя, горе, навіть смерть. Тому і пише П. Тичина, що «по кривавій по дорозі нам іти у світ». Піднялися українці захищати рідну землю – і загинуло «тридцять мучнів». Але їхня смерть не була марною, бо вони «понад все… любили свій коханий край». А значить, піднімуться ті, хто кохає Україну так, як і вони, піднімуться, щоб продовжити розпочату справу – справу боротьби за визволення рідної землі.

Змінився час, і змінилася доля України. Український народ уже не відчуває на собі «кайданів» неволі. Але ще багато років, на мій погляд, читатимуться вірші Павла Тичини, які возвеличують Україну, український народ, що бореться за волю, за незалежність. І хоч «по кривавій по дорозі» довелося нам йти «у світ», я вірю, що наша Батьківщина витримає усі незгоди. І зацвіте чудовим цвітом, цвітом щастя й любові! Тяжким був наш шлях боротьби, тому нам терміново треба передихнути. Що можна зробити? Хіба що закохатися?

 


Загрузка...



Схожі твори: