Головна Головна -> Твори -> Твір Про долю Василя Стуса

Твір Про долю Василя Стуса



Українська поезія досить тісно пов’язана з історією нашого народу. Вона і визначалася життям народу, була вершиною його духовності. У найяскравіших своїх проявах вона випереджала час, вступала в суперечність з неправдою, за що платила долями й життям кращих своїх синів, одним з яких був Василь Семенович Стус. Поет-дисидент, репресований комуністичним режимом, Василь Стус у своїх поемах відходив від традиційної стихії української лірики, намагався осмислити трагедію Україна крізь призму філософії. Його енергійне поетичне слово вимагає від читача значних інтелектуальних та емоційних зусиль, знання культурологічних джерел, які його живили. Поет завжди був уважним до сучасних йому модерністським віянням в літературі, сприймаючи їх у конструктивному зіставленні з художньою традицією, з вічними цінностями.

Недарма його поетична збірка «Палімпсести» мав таку символічну назву. Палімпсест – це рукопис на пергаменті понад змитого або соскребленного початкового тексту. Збірник «Палімпсести» вийшов друком у 1986 році за кордоном і майже весь складався з табірних віршів. Назва збірки асоціювалося з пергаментом, де соскребленний первинний текст не зникав, вгадувався за новим, свіжим текстом. Тут мова йде про історичну пам’ять українства – непохитною, хоча неодноразово стертою несприятливими умовами. Трагедію народу В. Стус сприймав як особисту. «Зрозумійте мене в моєму горі, – писав В. Стус А. Малишка, – так як я чую прокляття віків, чую бездіяльний свій гріх перед землею, перед народом, перед історією»,

В одному з найбільш відомих віршів, які увійшли до збірки «Палімпсести», – «За літописом Самовидця» поет переосмислює історію України. Він зупиняється на чорних сторінках нашої історії, зображує жахливі часи міжусобиць в Україну, коли брати проливали рідну кров, продавали своїх же братів-українців у неволю. Україна поет ототожнює з матір’ю («З руїни вже мати не встане – і розкинула руки …»). Знаходячи власний погляд на Руїну другої половини XVII століття, поет звертається до ліричної інтерпретації козацької літописі, досліджує справжні причини і наслідки цієї національної катастрофи. Тюремні вірші Василя Стуса, з яких складається майже вся збірка «Палімпсести», на перший погляд, важко назвати світлими і життєствердними: на них не могло не позначитися важкий психологічний стан позбавленого волі поета. І все ж у цій поезії – як осердя – три ясних струменя: Україні, Мати, Дружина. Три сонцеликих жінки благословили поета на подвиг – і не відпускали його в країну темряви і вічної розлуки. Вони підбадьорює поета, допомагали йому вижити.

Дуже показовий і важливий у цьому плані вірш «У цьому полі, синьому, як льон». У ньому вжито два символи: визначення кольору – «синій», що втілює своєрідність національного світогляду, і «поле», тобто життєвий простір. Разом з тим зображений В. Стусом неозорий простір вражає приголомшуючою пусткою, яка поглинає ліричного героя («тільки ми і ні душі навколо»). Поле разом з тим виповнюється безтілесними, химерними тінями. На ньому не видно ні однієї людської фігури. Напевно, тіні – це лише спотворені віддзеркалення людей, які з усіх боків оточують ліричного героя. Неприродно холодної видається і синя фарба, не врівноважена теплою, сонячною. Недарма у вірші вжиті об’єднання контрастних понять заради створення нового несподіваного вистави – «на рідній чужині», окреслюючи головну думку твору, в якому осмислюється історична дійсність Україна, позбавленої права бути собою. Вірші збірки «Палімпсести» – здебільшого медитативні роздуми над тим, як живе і як має жити людина, їх тематика – невгасима любов до України, протест проти переслідувань, утисків усього українського. У ніч з третього на четверте вересня 1985 зупинилося серце талановитого поета і справжнього патріота України Василя Стуса. Зараз нація повертає собі, здавалося б, уже назавжди втрачену душу, самоусвідомлення власного єства і в цьому, безумовно, велика заслуга її мужнього сина – Василя Стуса.


Загрузка...



Схожі твори: