Головна Головна -> Твори -> Твір по літературі на тему Шляхами кохання по творчості Василя Симоненка

Твір по літературі на тему Шляхами кохання по творчості Василя Симоненка



Гадаю, час вже починати писати твір: «Я б побажав тобі когось отак любити, як я тебе люблю…» (за поезією В. Симоненка). Поезія Василя Симоненка – справжній гімн рідній Батьківщині – Україні, гімн невтомним рукам матері, гімн чарівності кохання. Поет ніби перебуває в іншому, лише йому відомому світі, де разом йдуть «і будні і свята» кохання, де «крізь століття» вчувається голос великого Кобзаря, де лагідною посмішкою усміхається до нього мати. Але одночасно цей світ знайомий кожному з нас, тому такими близькими стають вірші В. Симоненка. Маючи палке серце і щиру душу, хочеться обійняти все накруги, поділитися своєю радістю, своїм щастям. І саме це вчувається мені у віршах В. Симоненка, які присвячені коханню:

  • …буду ждати кожної години
  • В далекому чи близькому краю
  • Одну тебе, тебе єдину
  • Маленьку милу дівчину мою.
  • («Я не помру від розпачу і муки…»)

Так, для кохання відстань не має значення. Головне, щоб прийшла кохана, а все інше – неважливо. Не можна забути ці рядки, бо вони відкривають красу людської душі, щирість людських взаємин. Кохання для Симоненка – це диво, яке підвладне лише двом, і тому каже автор:

  • Хай досада чи гнів жевріє,
  • Хай до сліз я тебе озлю
  • Ти для мене не тільки мрія,
  • Я живою тебе люблю. («Тиша і грім»)

 Кохання, любов роблять світ кращим, адже коли ти закоханий, то і хмарний день здається сонячним, всміхається все навкруги, зустрічаєш усюди лише лагідних людей. Виринають з глибини душі чарівні почуття, змінюючи ставлення до навколишнього, змінюючи світ, який завжди благословляє і «сонце, що встає, і серце, що кохає». Але кохання – це не тільки повсякчасне щастя. Буває в житті все, буває і в коханні все:

  • Є в коханні і будні, і свята,
  • Є у ньому і радість, і жаль,
  • Бо не можна життя заховати
  • За рожевих ілюзій вуаль.
  • («Є в коханні і будні, і свята»)

 Але не можна вбити живі почуття, і ніщо в світі не може знищити кохання, «дріб’язкові хмарки образи»  ніколи не закриють сонця від закоханих. Пише Василь Симоненко:

  • ? Все одно я люблю твої очі І волосся твоє сумне.(«Тиша і грім»)

І я вірю, що так воно і є, бо неможливо не вірити цим щирим словам, які, здається, линуть із самої глибини душі, примушуючи усіх переживати такі ж почуття, які переживає і сам ліричний герой, за постаттю якого я бачу автора. І звучать знайомі слова, хвилюючі до болю:

  • Ні, я б не став тебе вогнем палити,
  • З тобою розквитався без жалю:
  • Я б побажав тобі когось отак любити,
  • Як я тебе люблю.
  • («Коли б тобі бажав я сліз і муки…» )

Але любов для Василя Симоненка – це не тільки почуття до коханої. Любов всеоб’ємна, вона вміщує в собі також і любов до матері, і любов до рідної землі, бо вона, «як сонце, світу відкриває безмежну велич людської краси». Як просто і одночасно з великою ніжністю розповідає В. Симоненко про свою матір:

  • Я таку тебе завжди бачу,
  • Образ в серці такий несу – Материнську любов гарячу І своєї душі красу.
  • ( «Матері» )

Мати завжди охоронятиме спокій свого сина: і в роки дитинства, і в дорослому віці, адже син чи донька назавжди залишаться для матері маленькими діточками. І хоч «чорні шовкові коси припорошила вже сивина», хоч «легкі зморшки обличчя вкрили», але вони лише до лиця матерям, підкреслюючи їхню чудову вроду. А скільки любові вчувається в рядках про рідну Україну, скільки радості від того, що вона зуміла відстояти свою волю!

  • Кожної миті поет і в думках, і в діях разом зі своєю Батьківщиною, навіть
  • Коли крізь розпач випнуться надії
  • І загудуть на вітрі степовім,
  • Я тоді з твоїм ім’ям радію І сумую іменем твоїм.
  • («Україні» )

Але справжній шедевр поезії В. Симоненка – вірш «Лебеді материнства». Цей вірш про казку з «материнською доброю ласкою»   в очах, про матір, яка ніжно колисає свого сина, говорячи: Можеш, вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. Так, Батьківщина справді єдина в світі, як і матір. Саме їм, на мою думку, люблячим та любимим, і присвячує Василь Симоненко свої вірші. Мені здається, що і до матері, і до Батьківщини, і, звичайно, до коханої, можна віднести його слова:

  • Я б побажав тобі когось отак любити, Як я тебе люблю.

 





Схожі твори: