Головна Головна -> Твори -> Твір по літературі на тему Мотиви лірики В. Стуса

Твір по літературі на тему Мотиви лірики В. Стуса



Василь Стус по праву вважається одним з найвизначніших українських поетів двадцятого століття. Він прийшов у літературу в кінці 50-х – на початку 60-х років, коли зміни в житті країни, пов’язані з викриттям культу особи Сталіна, привели до вибухових змін у мистецтві, літературі і, насамперед, – у поезії як роді літератури. Василь Стус – поет ліричного складу, в нього майже немає сюжетних творів. Характерна для Стуса метафоричність образного мислення є дещо незвичною для ліричної поезії, тому твори його сприймаються інколи важко. Дитинство Василя Стуса припало на роки війни. Коли вона закінчилася, хлопцеві було сім років. І хоч писати Василь по-, чав рано, у перших віршах за межі дитячих вражень, юнацького кохання не виходив. Роки юності – роки надій і пошуків себе, мрій про щасливе майбутнє.

  • ? Нам є де йти – на хвилі, на землі – шляхи мов обрії – далекі і прозорі.
  • ? Хай юність догорить – ми віддані життю, і нам віддасться в славі!

Такими оптимістичними бачаться поетові майбутні життєві дороги у вірші «Не одлюби свою тривогу ранню». Життя поета, боротьба, думки, почуття і помисли, кожен образ і кожен вірш не те що пов’язаний з Україною, її долею, минулим, сучасним і майбутнім, а сповнений нею. Серед ровесників, поетів-шістдесятників В. Стус виділявся органічним злиттям у поезії інтелектуальної напруги, складності світовідтворення з істинно національним, що сягало з глибини народної естетики, моралі, світобачення. Головне – це було несилуваним, природним. Саме тому поезія Василя Стуса «виходить далеко за межі того експериментального бунтарства, тієї, на жаль, нерідко дилетантської інтелектуалізації вірша, яка була характерною для багатьох його ровесників» У ряді віршів В. Стус розмірковує над сутністю людського існування, над пошуками шляхів у житті, в боротьбі за вселюдську правду.

Мою увагу привернув до себе вірш «Як добре те, що смерті не боюсь я…» Твір цей невеликий за розмірами, але надзвичайно густо насичений думкою, в ньому наче сконцентровано життєве кредо поета, бачимо мов вирізьблений у граніті його портрет, головні риси характеру, окреслено трагічний, страдницький життєвий шлях. Зі скупих, стриманих рядків постає образ мужньої людини, патріота, борця, який вірить у свою правоту та її грядущу перемогу. В. Стус передчуває, що йому судилися недоля і неволя. Він не боїться їх. Сміливо йде їм назустріч. Моральну силу вистояти, не клонитись поетові дає переконаність у тому, що правда – за ним, що він жив так, як треба, як достойна людина.

Щодо інтимної лірики В. Стуса, то вона здебільшого писана в роки неволі. Спогади про найдорожчих людей – дружину, сина, матір, чи звернення до них, спогади про найпотаємніше, найінтимніше в його житті – радість кохання, окремі найдорожчі епізоди, які пам’ять береже в найпотаемніших закутках душі, немов бачаться через призму похмурої неволі, затінені болісним почуттям того, що ліричний герой приніс дорогим людям біль і страждання. Але й серед страждань і смертей, серед знущань, у неволі, зберіг він, як вогник свічки в бурю, тепло і ніжність почуттів. Мова поезій В. Стуса відзначається багатством барв, оригінальністю, сміливим поводженням з установленими нормами.

  • Народе мій, до тебе я ще верну…
  • Мені не треба пишних тих казок,
  • Що предків нам шукають десь за морем.
  • Народ мій тут, на рідних цих просторах…
  • І. Кочерга

Життя В. Стуса – це дорога через тернії до зірок. Уявно пройдемо її етапами, доторкнемося серцем до великої людської трагедії і водночас високої вірності вибраному ідеалові. Поезія В. Стуса стала помітним явищем не тільки української та світової літератури, а й усього нашого суспільного життя. Всі твори великого національного поета, тісно пов’язані з багатостраждальним життям нашого народу, були вершиною його духовності. Автор кожним своїм віршем вступав у суперечності з неправдою, за це платив життям. Але передусім вражає ця людина відвагою і самозреченістю, ,з якими вступив у бій з темними силами за високі ідеали добра, справедливості, гуманізму, за національну гідність і самостійність українського народу. Безкомпромісний і запальний, нетерпимий до будь-якої неправди, Стус особливо болісно сприймав намагання тоталітарного режиму покінчити з залишками духовності нашого народу, зрусифікувати Україну, знищити українську мову. Як тільки міг, він відстоював самобутність української нації, виступав проти закриття українських шкіл. І почалися поетові поневіряння. На роботу його не брали, друкувати перестали. Та, незважаючи на утиски й переслідування, Стус продовжував активно виступати проти свавілля й беззаконня. Поет знав, який тернистий шлях йому судився, але не прагнув «сховатися од долі».

  • Ярій, душе! Ярій, а не ридай.
  • У білій смуті серце України.
  • А ти шукай – червону тінь калини,
  • На чорних водах – тінь їі шукай.

І автор шукав її, бо інакше не міг. І жити не міг спокійно, хоч знав, що одного разу за ним прийдуть, знав свою долю, але розумів, що мусить її пережити саме ось так.

  • Що тебе клясти, моя недоле?
  • Не клену. Не кляв. Не проклену.
  • Хай життя – одне стернисте поле, але перейти – не помину.
  • Дотягну до краю…

Стус був заарештований, звинувачений у тому, що «систематично виготовляв, зберігав і розповсюджував антирадянські наг клепницькі документи, що порочили радянський державний лад». Жорстоке і несправедливе покарання Стус відбував у таборах ГУЛАГу. У неймовірно важких умовах Василь Стус продовжує творити, пише вірші, роздумує над минулим, сучасним і майбутнім України. «Голови гнути я не збирався. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу одстояти до загину», – записує поет у таборовому зошиті. Рідна Україна була джерелом сили і натхнення поета і його нестерпним постійним болем. Ім’я Стуса стає широко відомим у світі, поезії перекладаються багатьма мовами, за кордоном виходять дві збірки: «Зимові дерева» (1970 р.) та «Свіча в свічаді» (1977 р). А ось вдома, на рідній Україні, його не друкують.

Загнаний обставинами і владою, він особливо гостро сприймає чужі біди та болі.

Мені здається, що живу не я, а інший хтось живе за мене в світі в моїй подобі. За вироком двадцять три роки неволі призначено було на коротке життя Стуса, із них п’ятнадцять – гулагівських таборів і смерть там. Але ніщо і ніхто не зміг поставити Стуса на коліна, заставити його замовкнути, не помічати тієї несправедливості, що була по відношенню до України, до її історії й культури. У щоденнику Стуса є запис: «Як може розвиватися національне дерево, коли йому врубано півкрони? Що таке українська історія – без істориків, коли нема ні козацьких літописів, ні історії Русі… Яка може бути література, коли вона не має доброї половини авторів?».

Мене хвилюють вірші В. Стуса. З великим задоволенням і цікавістю я читаю їх. Вони вимагають від кожного покоління продовжувати справу цієї благородної людини, дбати про розквіт нашої національної культури. Мені пощастило більше дізнатися про В. Стуса, бо в 1961- 1963 роках він учителював у Горлівці, моєму рідному місті, викладав українську мову та літературу. Недалеко від мене знаходиться школа №23, у якій працював Василь Семенович. Він залишив по собі теплі спогади в колишніх учнів і колег. Цікаво розповідала про В. Стуса вчителька історії Л. Є. Замойська, яка відзначала, що однією з провідних рис його була чесність і велика любов до рідної мови. А ще вона наголосила на тому, що цей вчитель любив ходити у вишитій сорочці.

Його рано замучили, зламали життя за елементарну порядність, за вірність своїм переконанням, своїй Вітчизні. Але сьогодні В. Стус повернений народові, збулися його пророчі слова:

  • Народе мій, до тебе я ще верну, Як в смерті обернуся до життя…

Його немає, але він живе серед нас своїми творами, своєю безприкладною стійкістю. Тепер настали інші часи. Часи, які своїм життям готував Стус. І життя-подвиг цієї людини піднімає наш дух, достукується до нашої совісті, до приспаного неправдою сумління. Він серед нас. Він – наша совість. Мені подобається цей поет-патріот, який сам вибрав собі таку трагічну долю. Його життя могло б скластися зовсім інакше. Він міг би, як деякі письменники того часу, прекрасно пристосуватися до життя, здобути кар’єру, прославитися. А він пішов іншим шляхом. І доля, і творчість В. Стуса багато в чому близькі до Шевченкових. Для нього, як і для Кобзаря, Україна була над усе.

 

 

 


Загрузка...



Схожі твори: