Головна Головна -> Твори -> Твір на тему Трагічна доля жовніра в цісарській армії

Твір на тему Трагічна доля жовніра в цісарській армії



Зразок твору за оповіданням Юрія Федьковича « Три як рідні брати». Юрій Федькович – один з талановитих українських письменників, з іменем якого нерозривно пов’язані, не лише зародження на Буковині української літератури на народній основі, а й розвиток усього українського письменства, утвердження його серед інших, літератур слов’янськихгнародів. Найкращі молоді роки Юрій Федькович віддав ненависній цісарській армії, що було причиною багатьох його прикрих і навіть драматичних переживань. Він бачив і переживав усі кривди, що їх зазнавали у війську солдати, розумів їх тяжке безправне становище, тугу за рідним краєм. Все це знайшло відображення в поезії та прозі письменника. Найбільш повно життя людини у війську і на селі змальовано в оповіданні «Три як рідні брати». Головний герой жовнір Шовканюк терпить знущання, поневіряння у війську. В оповіданні подано чимало яскравих спогадів, у яких з особливою силою розкриваються стосунки між офіцерами та рядовими в австрійському війську. Коли Іван Шовканюк з листа брата довідався про безвихідне становище в родині і прийшов до капітана просити відпустку, той ударив жовніра в обличчя, так що «кров тільки почу-ріла по білому кабатові».

Письменник малює також глибоко реалістичні картини життя і на селі. З листа Онуфрія, брата Івана Шовканюка, читач довідується про страшне зубожіння родини жовніра. Злидні погнали сестру в найми, а малого братика Василька взято в панський двір до волів, брат продав свій кожух та волики, бо «за податки душу брали», багатий «вуйко Андрій послідню корову з загороди займив». Ця кричуща соціальна несправедливість ще яскравіше постає перед читачем, коли Іван Шовканюк розповідає про те, що він побачив на селі, повернувшись додому: «А домів як прийшов, то мало з ума не зійшов, так то я застав: в хаті студінь; неня лежить на печі ледве жива, Василько пригорнувся до неї та просить хлібця дрижучи…» Іван працює, «аж піт кривавий йде», а коли захворів, то опинився в безвихідному становищі. Мов павуки, потяглися до нього хижаки: піп забирає останнє за похорон матері, війт з десятниками правлять взяти в орендаря гроші: «записали і грунт, і хату в заліг». І якби не братня допомога Якова Нестерюка, то Іван би загинув.

 Письменник стверджує ідею дружби. Цю дружбу він розуміє широко, не лише як побратимство в межах одного села, однієї нації. Федькович обстоює дружбу між представниками різних національностей. Словак капрал Бай лишається в війську за Івана, ще й дає йому на дорогу гроші; німець Тоній, який «той руський край та ті руські люди так полюбив, що й не сказати», рятує Шовканюка від смерті, домагається його звільнення з армії. Оповідання має щасливу кінцівку (це, до речі, єдине оптимістичне оповідання у творчості письменника): «Такий-то вже тривок між нами любий та милий! І грунту маємо, і худобу, і пасіку, ще й ставок хочемо собі викопати». У праці й відпочинку вони завжди разом.

Можливо, така ідилія серед безмежного людського лиха сприймається як щось неправдоподібне, але, мені здається, що Юрій Федькович виражає тут свою мрію про майбутнє щасливе життя українського народу в добробуті, любові і злагоді.





Схожі твори: