Головна Головна -> Твори -> Про твір

Про твір



У творах-описах пишучий ставить своєю ціллю розкрити ознаки предмета, явища, особи. У письмовій мові, як і в усній, розрізняють описи ділові і художні. Діловий опис повинен містити в собі поняття про істотні ознаки того предмета чи явища, яке описується, в суворій логічній послідовності. У художньому описі переважає ліричний авторський підхід до зображення, прагнення дати образний опис природи, людини, будь-якого життєвого процесу. Опис діловий тісно пов’язаний із міркуванням, тому що пишучий частіше усього від констатації фактів, ознак переходить до їх пояснення, тлумачення, вносить елементи оцінного підходу до зображуваних фактів, учинків. Цінність творів-описів полягає в тому, що вони допомагають розвивати спостережливість, формувати уміння виділяти головні і другорядні ознаки в явищі, предметі, що описується, уміння зіставляти, порівнювати, аналізувати, узагальнювати. У творах-розповідях пишучий показує уміння розповісти про якийсь епізод, випадок з життя.

 

Тому цілком природно, що для зв’язної розповіді (твору) кожен може взяти епізод із життя, відомий багатьом учням, або, навпаки, такий, що трапився з ним самим, реальний або цілком вигаданий, із власних спостережень чи почутий від когось. І тут при відпрацьовуванні навичок такої зв’язної розповіді велику роль відіграють вправно підібрані зразки художніх розповідей. Відомо також, що в розповіді виділяються зав’язка (початковий етап розгортання сюжету), кульмінація (момент найвищої напруги в розвитку дії) і розв’язка (закінчення, результат розвитку подій). Звісно ж, немає і не може бути рекомендацій, що охоплюють всі аспекти цієї широкої роботи. Важливо навчитися писати невеличкі розповіді, в основі яких можуть бути власні спостереження, розповіді товаришів, дорослих людей. Важливо чітко визначити структуру таких творів-розповідей, зрозуміти особливості їх мовного оформлення.

 

Твори-міркування припускають наявність у пишучого уміння міркувати, мислити самостійно, відстоювати свою точку зору.. Важливе і само формулювання теми, її оригінальність, яка викликає інтерес пишучого. Але якщо пишучий погано знає матеріал і не володіє прийомами творчості, він і на саму оригінальну тему напише трафаретний твір, якщо ж він має у своєму розпорядженні необхідний запас знань і вміє міркувати, то і на тему «Характеристика образу П…» напише цікавий твір. Всю різноманітність формулювань тем можна звести до трьох видів:

1)         тема-поняття – це таке формулювання, у якому немає прямої вказівки на ідею міркування, автор визначає її сам, наприклад, «Образ Фауста»;

2)         тема-запитання – таке формулювання теж не виражає ідеї міркування, але вказує прямий шлях до неї, наприклад, «Який ваш погляд на Онєгіна?»;

3)         тема-судження – у такому формулюванні уже виражена Ідея міркування, наприклад, «Онєгін – «зайва людина».

 

Тема-судження передбачає готову ідею твору. Самостійність і оригінальність пишучого можуть проявитися тільки в до-борі аргументів для обгрунтування цієї ідеї й у розташуванні матеріалу. Темп вапитання передбачає більшу самостійність пишучого: піп сим вианач.ає Ідею міркування. Причому різні автори можуть по-різному відповісти на одне й те ж запитання, отже, у кожного буде «своя» ідея, кожний підбере «свої» аргументи для її обгрунтування, кожний «по-своєму» розташує матеріал усередині головної частини і, таким чином, на ту саму тему з’являть-сіі оригінальні, несхожі одне на одне міркування.

 

Тема-поняття дає найбільший простір для самостійності: автор міркування сам визначає проблему, яка міститься в темі, сим формулює основну ідею твору. У творах-міркуваннях, таким чином, важливо не тільки те, про що говорить автор, але і те, як він про це говорить. Працювати над таким твором неможливо без дієвої, активної роботи над словом. Кожний випадок ужитку того чи іншого слова, словосполучення, пропозиції повинен бути виправданий з погляду і тематики твору, і авторської позиції.

 

Порядок роботи над твором-міркуванням виглядає так:

1)         вибір теми і визначення форми (жанру) твору;

2)         логічний аяаліз теми;

3)         розробка плану;

4)         текстуальне оформлення твору.

 

Якщо тема припускає будь-яку форму твору, тоді вибір форми визначаеться схильностями пишучого або обставинами, у яких проходить робота. Метотологичні (шлях від часткового до загадьного висновку) і дедуктивні (шлях від загального до приватних висновків). У першому типі творів варто враховувати, що спочатку повинні викладатися конкретні думки, факти, на основі котрих і необхідно зробити загальний висновок. В другому типі творів-міркувань відзначається інший шлях: спочатку дається якийсь загальний висновок, що потім конкретизується автором, тобто ним приводяться факти, судження. Різновидами другого типу творів-міркувань є міркування-твердження (твір будується як доказ істинності висунутої автором тези); міркування-спростовання (твір будується як доказі помилковості висунутого основного положення). Для доказу тези можуть бути взяті прямі, безпосередні факти, аргументи і докази. Для доказів пишучий може брати факти з особистого досвіду, із літератури, публіцистичних статей. Іншими словами, вибір аргументів визначається головним чином темою твору-міркування. У залежності від цього автор може дати у творі безпосередню відповідь на поставлене у темі запитання, висловити свою точку зору на дискусійне питання, розкрити своє розуміння того поняття, яке міститься у формулюванні теми твору.

 





Схожі твори: