Головна Головна -> Твори -> Погляд з Колими, або Як написати твір за творчістю В. Стуса

Погляд з Колими, або Як написати твір за творчістю В. Стуса



Вам знайоме ім’я Василя Стуса? Так, так, того самого Стуса, який двадцять три роки пробув у неволі з відпущених йому долею сорока семи. Саме за його творчістю ми і будемо писати твір під назвою «Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерном в рідній стороні…». Щоб зрозуміти, про що нам слід написати, треба згадати основні моменти його біографії. Розпочався життєвий шлях Василя Стуса під час Різдвяних свят, у січні 1938 року в селі Рахнівці Гай-синського району на Вінниччині. Батьки його були селянами. В родині панувала атмосфера добра та любові. Спочатку навчався в місцевій школі, потім – у Донбасі, куди сім’я переїхала, коли Василько був ще малим хлопчиком. Отже, вважайте, що він наш земляк. Хоча вчитися в наших школах йому не сподобалося. Вищу освіту дістав на історико-філологі-чному факультеті Донецького університету, який тоді ще був педагогічним інститутом. Теж йому не сподобалося, бо багато говорили, але й багато перекручували. Але ж час був такий, усі боялися вголос сказати правду. Цікаво те, що він з радістю виїжджає з Донецька після закінчення вузу до сільської школи на Кіровоградщину, «стужілий за справжньою (не донецькою) Україною». Після армії вчителював у Горлівці, працював літредактором газети  «Соціалістичний Донбас».

У 1961 році Стус вступає до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Шевченка, працює над дисертацією на тему «Джерела емоційності художнього твору (на матеріалі художньої прози)». В ті роки багато друкується. Та ось усунули Хрущова, і почався мертвотний період застою; переслідування та арешти. Виявилися у нас в країні «націоналісти» і «дисиденти». «Догрався» і Стус, що його виключили з аспірантури і більше ніде не приймали. Та сталося ще гірше: його згодом звинуватили у виготовленні і розповсюдженні наклепницької літератури. Яка безглуздість! Та за це прийшлося Василю відбути п’ять років у виправно-трудовій колонії суворого режиму і три роки у засланні. Зате побачив світ. Побував і у мордовських таборах, і в Магаданській області. Проте він не перетворився на «злодія в законі» – таких людей, як він, у таборах була чи не половина. І зовсім не тому через вісім місяців він знову попадає в ув’язнення, що притягувала його до себе «зеківська» романтика. Ні, знову за своє правдолюбство. Але цього разу присуд був ще жорстокішим: десять років позбавлення волі у таборах суворого режиму, п’ять років – заслання. І тут Василь Стус не мовчить, за що був додатково покараний. Помер він у карцері, в ніч з третього на четверте вересня 1985 року. Бачите, тут вже не книжкове життя, а справжнє. Ще й після смерті мовби насміялися з цієї людини. Стус був повністю реабілітований, виправданий по всіх статтях звинувачення «за відсутністю складу злочину». За що ж – спитати – було його вбито? За правду, бо у нас ніколи її не любили, за любов, справжню любов до України.

Саме про це нам і треба написати в своєму творі. Спочатку знайдіть вірші, в яких розповідається про любов автора до рідної землі. А їх дуже багато: майже кожна поезія – це крик душі, це біль знівеченої людини. Бо Україною він жив і марив на чужині. Бо його любов до неї – сенс його життя. У табірному житті, у похмурих північних пейзажах – у всьому Василеві Стусу бачилась Україна. Ні, він не страждав на галюцинації. То така йому випала доля. Розглянемо, наприклад, вірш «На колимськім морозі калина…». Ось поет побачив на колимськім морозі калину – символ України. Це не марення – вона і справді там росте. Цвіт калини автор порівнює зі сльозами, та ще й рудими – припалений вогнем колір червоної калини викликає асоціацію з кривавими слізьми. Виявляється, що «руда кров» – постійний епітет у народних піснях та думах. Побачив герой цю калину і відразу згадалась йому Україна: Неосяжна осонцена днина, і собором дзвінким Україна написалась на мурах тюрми. Мотивами любові до України, туги та жури за неї перейняті й багато інших поезій В. Стуса: «За мною Київ тягнеться у снах», «Сосна із ночі виплива, як щогла», «Такий близький ти, краю мій» та інші.

Відзначте у своєму творі, що святе почуття до Батьківщини Стус розумів не тільки як захоплення її красою та оспівування її. Справжня любов полягає в тому, щоб бачити також і темні сторони в житті народу , навіть його гріхи, намагатись, щоб Вітчизна ставала чистішою, кращою. Для цього можете проаналізувати вірш Стуса «За літописом Самовидця», де змальовано жахливі часи усобиць в Україні, коли брати проливали рідну кров, продавали близьких у ясир, піднімали руку навіть на матір. Чи це не аналогічне становище сучасної Стусу України?

Украдене сонце зизить схарапудженим оком, мов кінь навіжений, що чує під серцем ножа. За хмарою хмари. За димом пожарів – високо зоріє на пустку усмерть сполотніле божа. Сонце – символ життя, світла, радощів – і те украдене, воно перелякане тим, що діють люди, «зизить схарапудженим оком». Мати – найсвятіше слово. Та «скажені сини» зневажили її, зневажили все, що є найдорожчого, святого – і от «мати не встане, розкинула руки в рову». Мати проклинає синів, які принесли стільки горя Україні, але й проклинаючи, мимоволі називає їх ласкавим словом «синочки». Що мучить матір: А де ж Україна? Все далі, все далі, все далі. Наш. дуб предковічний, убрався сухим порохном. Ніби все кричить з цього вірша: схаменіться! Отямтеся! Що ви робите, люди? Забудьте зло і ненависть, ви ж брати! В творчості Стуса немає, наприклад, як у Шевченка, закликів «різати та палити». Основне – мотиви любові Стуса до України. По-перше, він її дуже любить, тужить за нею, скучив:

  • Скучив за степом, скучив за лугом.
  • Скучив за ставом, скучив за гаєм,
  • Скучив за сином, скучив за другом.
  • Скучив за матір’ю, за рідним краєм.
  • («Скучив за степом, скучив за лугом…»)

Але й одночасно йому дуже боляче бачити Україну зневажену, розбиту. За це він її майже ненавидить. За це він хоче помститися:

  • Я єсмь, Вітчизно, як і ти, – Сси на всевіки і віки.
  • Бо з мого крику рвуться ріки
  • Цнотливої, як куля, мсти.
  • («Я єсмь. Вітчизно, як і ти…»)

Тобто, в своєму творі вам треба показати переплетіння туги Василя Стуса за Україною і одночасно розуміння того, що його там не чекає нічого доброго. Та й не тільки його – увесь народ. І від розуміння цього поет ніби кам’яніє. Він намагається повернутися туди, що все ж таки зветься рідним краєм: Коли з’являється в солодкім сні Моя Вітчизна майже призабута – о, як тоді морозять душу пута! О вирвись, вирвись, вирвись. І в той же час він бачить, що Україна – «ошукана, оспала, навісна». Проте вам слід зробити висновок, що любов до рідної країни перемагає. А інакше просто не могло бути. Тоді б просто з’ясувалося, що він даремно витратив двадцять три роки життя.

У вступі необхідно вам буде згадати, що творчість Василя Стуса тільки-но до нас повертається, що навіть не усі його твори ще надруковані у нашій країні. А потім слід сказати, що основним мотивом його творчості була любов до України. І бажано б було написати свої думки, як і у висновку.

 





Схожі твори: