Головна Головна -> Твори -> Маяковський – поет великого суспільного, соціального темпераменту

Маяковський – поет великого суспільного, соціального темпераменту



Перше знайомство із творчістю Володимира Маяковського завжди проходить бурхливо, з виникненням безлічі питань, з якимось обуренням навіть. Чому? Важко знайти відповідь на це питання. Страждаючим і самотнім прийшов у російську поезію Володимир Маяковський. Активна позиція борця, зайнята поетом, вступає в непримиренне протиріччя з відчуженням людської особистості в умовах суспільства. Вільна, розкута людина виступає в поезії Маяковського як вище мірило прекрасного на землі. Поема “Хмара в штанах” являє яскравий приклад вираження споріднення ліричного героя з масами:

  • Жили й мускули – мотив вірніший.
  • Нам чи  милостей часу!
  • Ми – кожний –
  • тримаємо у своїй п’ятірні
  • ми рів приводні ремені!

Поет великого суспільного, соціального темпераменту, Маяковський мав надзвичайно розвинене почуття особистої відповідальності за все, що відбувається в “бурі-світі”. Тут пролягав внутрішній нерв його творчості, звідси беруть свій початок і самі ці незвичайні масштаби, пропорції (”Я и Наполеон”, “Маяковський століттям”), постійна тривога за долі людей, готовність бути їхнім глашатаєм. У вірші “Весняне питання” Маяковський зізналося:

  • Я, наприклад, уважаюся гарним поетом.
  • Ну, скажемо, можу довести:
  • “самогон – велике зло”. А що про це?
  • Чим про це? Ну немає зовсім ніяких слів.

Читаючи перші сторінки “Про це“, не можна не відчути особливий авторської запальності. Маяковський явно сперечається – про що й з ким? Зміст поеми не залишає сумніви, що боротьба з “кучерявими ліриками” як і раніше залишалася актуальної. Без прихильності до “злості дня” не можна уявити собі Маяковського. Він володів як би подвійним зором і,  постійно злітаючи вгору, тлумачачи про долях усього людства, вільно розмовляючи “через хребти століть” з далекими нащадками, не упускав з поля свого спостереження поточної повсякденності. У поемі “Хмара в штанах” Маяковський успішно реалізував сформульовану в одній зі своїх статей думка: можна не писати про війну, але треба писати війною. Його сила як поета в тім, що він зумів виділити в житті паростки нового й що затверджується, глянув на сьогоднішній день із “третьої дійсності”.

З появою Маяковського в поезії, дійсно, “трапилося щось величезне”. Не просто прийшов ще один обдарований поет – з’явився художник великої історичної місії, особливого “переломного” значення. У ньому все вражало: “мову вулиці”, стрімкий потік метафор, зухвала широта задумів, незвичайно активна роль особистого початку.

Чим же визначається глибина й цілісність поезії Маяковського, що дарує їй довговічність? Я думаю, що цим вона зобов’язана насамперед висоті й значущості тих ідеалів, які поет відстоював протягом всього життя. Любов і ненависть, лірика й сатира в його творчості породжені тим самим почуттям – вірою в те, що майбутнє людства прекрасно, і жагучим прагненням наблизити його. Маяковський ніколи не відокремлював себе від народу, що будує нове суспільство. Ступнувши через “ліричні томики”, він звертався до мільйонів читачів. Як живий з живими говорить він сьогодні з “товаришами нащадками” в усьому світі. У поезії XX сторіччя немає іншого поета, який би викликав на себе такі потоки хвали й свари. Лайка супроводжувала йому на всім, майже двадцятилітні, творчі шляхи, але вуж при життя молоде покоління побачило в Маяковському свого сурмача. Таким він залишився на все життя. Він входить у наше життя швидко займається, нестримним у страсті, делікатним, попереджувальній, зворушливій і ніжним у турботі про інші.

  • Прийдешні люди! Хто ви?
  • От – я, весь біль і у шиб.
  • Вам заповім я сад фруктовий моєї великої душі!

звертається до нас молодий Володимир Маяковський. Щоб зрозуміти життя й особистість поета, прислухаємося до його слова.

 


Загрузка...



Схожі твори: