Головна Головна -> Твори -> Київ у житті й творчості М. А. Булгакова

Київ у житті й творчості М. А. Булгакова



Місце, де народилася людина, – це найдорожче для нього. Будь це місто, село або село, воно назавжди залишиться в серце людини. Адже це маленька батьківщина, де пройшли самі щасливі дні життя. Завжди з любов’ю й ніжністю ми згадуємо цей милий серцю куточок. Узи, що зв’язують людину з батьківщиною, можуть лише слабшати, але вони ніколи не рвуться. Вкоти Михайло Опанасович Булгаков був тим людиною, що всім серцем любив свою батьківщину. Письменник народився в 1891 році в Києві. Його батьки знімали будинок на тихої вулиці. Недалеко перебувала церква, де й був хрещений маленький Булгаков. Майбутній письменник був наречений на честь архангела Михайла, заступника Києва. Батьки Булгакова з’їхали з вулиці, коли йому був один рік. І тому прекрасна Воздвиженська не запам’яталася у творах Булгакова. Одним своїм кінцем Воздвиженська виходить на Андріївський спуск.

Андріївський спуск… Як часто ця назва буде зустрічатися у творах Булгакова. Будинок на Владимирській гірці був дуже доріг Булгакову. Тут жили його батьки, саме тут молоді Михайло й Тетяна знімали свою першу кімнату. У них була кутова кімната із двома більшими вікнами. Вуличка звивиста й крута. Її бувала брущатка бере розгін від п’ятиглавого повітряно-ажурного кам’яного дива – Андріївської церкви, стрімко кружляє по похилої повз давні будівлі й, плавно загальмувавши, упирається в сірі громади будинків Контрактової площі на Подолі. Вуличка як вуличка, і навряд чи ми виділили б її сьогодні, якби не двоповерховий будиночок, що приткнувся впритул до майже стрімкого пагорка. Будиночок цієї не простий, а “будівлі дивної”. Якщо піднятися по гірці в крихітний дворик, то другий поверх стає першим і про теперішньому перший нагадує лише мистецьки вирите поглиблення, обнесене огорож кою й обкладене усередині цеглою зі сходами вниз.

Цей от перший поверх із двориком і займав Майстер зі своєї шумної й численної рідної, що стала відомої усьому світу як сім’я Турбінних. Будинок був прекрасний і тим, що, піднявшись із дворика на гірку, можна було годинниками спостерігати за льодоходом на Дніпрі, білими пароплавами з дозвільними людьми на палубах, слухати лементи чайок, любуватися безкрайніми далечінями й відчувати за собою подих древнього міста. А ще з гірки видні були сади – трепетний чарівний міраж у білому серпанку. Саме із цього будинку навесні 1916 року молодий лікар Михайло Булгаков виїхав на фронт. Сюди він вертався у вересні 1916 року й у вересні 1921 року.

Київ завжди надихав Михайла Опанасовича Булгакова, давав йому нові теми для добутків. Саме в Києві в Булгакова з’явилося бажання зайнятися літературою. І він поїхав у Москву із твердою рішучістю завоювати своє місце в літературі. З Москви Булгаков часто писав матері про свої мрії. Письменник мріяв повернутися в Київ, пройтися по його вулицях, які заспокоювали його, коли йому було погано. Своє місто Булгаков не тільки любило, він знав його. Київ був виходжений уздовж і поперек спочатку в дитинстві, потім – у юнацькі роки. Усе було знайомо тут Булгакову, він знав кожний поворот Андріївського спуска. Це стародавнє місто відбилося в його добутках. Особливо подобався Київ Булгакову взимку. Зими в Києві були сніжними, “вулиці  курілися серпанком,   і   скрипів   збитий   гігантський сніг”. Михайло й Тетяна Булгакови любили прогулюватися взимку в парках. Вони часто любувалися деревами, покритими снігом.

В “Білій гвардії” М. Булгаков пише: “Сади стояли безмовним і спокійним, обтяженим білим, недоторканим снігом. І було садів у місті так багато, як у жоднім місті миру”. Письменник завжди знаходив щось особливе в Києві. Щось таке, чого не було ні в якім іншім місті. Образ київських зим і снігу надовго ввійде у творчість Михайла Булгакова відсвітом будинку, спокою й тепла. Михайло Опанасович пише у своєму нарисі “Кий-місто”: “…а взимку не холодний, не твердий, великий ласкавий сніг”. Скільки почуття вкладено в цей рядок! Особливе місце у творчості Булгакова займає будинок №13, що на Андріївському спуску. Саме тут оселилися назавжди тіні його героїв. Цей будинок письменник збереже в оповіданні “Будинок Ельпіт Рабкоммуна”, у романі “Майстер і Маргарита” і в “Білій гвардії”. Будинок №13 описаний у романі “Біла гвардія” як будинок Турбінних: “На вулицю квартира Турбінах була в другому поверсі, а в маленький похилий затишний дворик – у першому”. В “Білій гвардії” Булгаков з такою точністю передав опис будинку №13, що не упустив навіть такого дріб’язку, як простий електричний ліхтар: “Як дорогоцінні камені, сіяли електричні кулі, високо підвішені на карлючках сірих довгих стовпів”. Тут, на Андріївському спуску, їх було зовсім мало. Але принаймні один був за рогом будинку №13. Саме цей ліхтар Булгаков запам’ятав в “Білій гвардії”: “Бризнув з-за рогу свєт високого ліхтаря, і вони минули дощатий забір, що обгороджував двір №13, і стали підніматися нагору по спуску”.

Булгаков дуже добре знав своє рідне місто. Коли він учився в гімназії, його вчитель часто водив своїх учнів на екскурсії по Києву. Побували на Аскольдовій могилі, у Києво-Печерській лаврі, у церкві Спасу на Берестове й у Золотих воріт, у Царському саду й у Центрального моста, зробили екскурсію пароплавом на Дніпровські пороги. Хлопчика вразила сила, що несли в собі води Дніпра. В “Білій гвардії” Булгаков дуже точно вивчив ту картину, що назавжди залишилася в його пам’яті: “Стрімкі стіни… переходили в берегові гаї… кучеряві по березі великої ріки, що йшла туди, куди навіть із міських висот не вистачає око, де сиві пороги, Запорізька Січ, і Херсонес, і далі море”. Після цієї екскурсії, незважаючи на заборони, часто один качався на байдарці по Дніпру. Це захоплення Булгаков передав героєві “Білої гвардії” Миколка. Николка любив вечорами сидіти в густих заводях і вигинах “старого-ріки” і спостерігати за зірками. Часто він бачив, як блискав електричний білий хрест у руках громадного Володимира на Владимирській гірці.

Михайло Булгаков любив підніматися нагору по Андріївському спуску, доходити до найвищої крапки й відтіля дивитися на дахи багатоповерхових будинків і купола церков, на вулиці, провулки й площі. Так і Николка вечорами довго любувався своїм містом, за що його іноді лаяли. “Я тільки дійшов би до площі в Андріївської церкви, – говорив він сестрі, – і відтіля подивився б і послухав. Адже видний весь Поділ”. Київ був з М. А. Булгаковим завжди. Це місто відбите в багатьох його добутках. Місто – в “Білій гвардії”. Батьківщина Максутова – в “Театральному романі”. В “Майстру й Маргариті” – опис “весняних розливів Дніпра” і “сонячних плям, що грають весною на цегельних доріжках Владимирської гірки,” – пейзажі, до яких був байдужий нічого не розуміючий Поплавський, за що й був покараний Воландом.

Булгаков любив Київ так ніжно й жагуче, який буває тільки перша, світла любов. Почуття це не змогли затьмарити самі прекрасні міста й екзотичні куточки на землі. “Ах, які зірки на Україні. От сім років майже живу в Москві, а все-таки тягне мене на батьківщину. Серце щемить, хочеться іноді болісно в поїзд… і туди. Знову побачити обриви, занесені снігом, Дніпро… Немає гарніше міста на світі, чим Київ. Ех, перлин-київ!” – скаже він у нарисі “Кий-місто”.

 


Загрузка...



Схожі твори: