Головна Головна -> Твори -> Дух непокори, дух свободи в поемі М. Вороного «Євшан-зілля»

Дух непокори, дух свободи в поемі М. Вороного «Євшан-зілля»



Про це святе почуття людини і йде мова в одному з найпатріотичніших творів – поемі М. Вороного «Євшан-зілля» (1899). В основу сюжету покладено легенду з літопису про сина половецького хана, якого взяв у полон з ясирем князь Володимир, оточивши «його почтом і розкошами догідно». З часом юнак, кохаючись у розкошах, почав забувати рідний степ, а «край чужий, чужі звичай як за рідні уважати». Переродилося, зчерствіло його серце, забув він і привольне життя, і рідного батька, і родину, і мову, і чари пісень вільного народу. Посланець від батька співає пісню його краю. Але ніщо не вражало юнацьке серце: Там, де пустка замість серця, Порятунку вже не буде!..

Здавалось, ніякі ліки не зарадять, не допоможуть. Та ось старий гінець виймає з-за пазухи жменьку сухого зілля зі степу – євшан-зілля. Пахощі гіркого полину вдарили в груди, вогнем пронизали серце юнакові: «Рідний степ – широкий, вільний» «раптом став перед очима, з ним і батенько нещасний!..» Прокинулося найдорожче, найсвятіше почуття – любов до рідного краю і жадана мить: «воля, воленька кохана!» Ніщо тепер не в силі зупинити юнака:

Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, Ніж в землі чужій, ворожій В славі й шані пробувати) – вихопилися з його уст віщі слова, і він, «оминаючи сторожу», крадькома простує «в рідний степ, у край веселий». Найдорожче для сина, найдорожче для людини – її рідна земля і воля в ріднім краю.

Але ця поетична розповідь викликала в свій час цілу зливу несправедливого осуду. Один із вірнопідданих «патріотів» у  своєму доносі, написаному в органи ДПУ, так і пояснював: І «У великому вірші «Євшан-зілля» Вороний проповідує зраду І в ім’я націоналістичних ідей, тобто вже приблизно в 1917-1118 рр. він проповідує ту зброю, якою зараз користуються З українські націонал-фашисти…» Чи не ця оцінка не дозволила включити поему «Євшан-зілля» у видання творів 1959 року, і про неї не можна було згадувати в позитивному плані і до нашого часу. Поема написана на основі літописної розповіді. До цієї  теми зверталися й інші поети (Л. Майков, І. Франко), проте л найвищого звучання здобула вона у творі М. Вороного. Високим патріотичним акордом – зверненням до сучасної України, її синів – звучать останні рядки поеми:

  • Україно! Мамо люба!
  • Чи не те ж з тобою сталось?
  • Чи синів твоїх багато
  • На степах твоїх зосталось?

Чи не всі вони відцурались свого роду, своєї матері-Вітчизни, і бракує їм «тієї сили, духу, що зрива на ноги», що веде до боротьби проти рабства? Немає тієї сили, що пробудить почут- і тя національної гідності, немає і кобзарів, що колись «співали-віщували заповіти благородні», будили приспану гордість. Ось чому тепер «манівцями ми блукаємо без дороги!» І поет справедливо ставить запитання:

  • Де ж того євшану взяти,
  • Того зілля-привороту,
  • Що на певний шлях направить,
  • Шлях у край свій повороту?!

Більшість творів М. Вороного і є тим пошуком євшан-зілля, того привороту, тих ліків, які зможуть повернути синів до рідного лона. Глибоко патріотична поема викликала невдоволення лише у тих, хто зрадив інтереси свого народу, хто став виконавцем чужих ідей, рабом, чужинцем на рідній землі, перевертнем, манкуртом. Завершуючи тему патріотизму в творчості М. Вороного, прочитаємо в класі його вірші «На свято відкриття пам’ятника Іванові Котляревському», «Краю мій рідний», «Привид», «Тк не моя». У них – глибинне проникнення в сутність буття українського народу, його трагічної історії; героїчних подвигів і мук. У них – поетичне відтворення долі народу, віра у його кращу будучину, у відродження слави України.

 


Загрузка...



Схожі твори: