Головна Головна -> Твори -> Давайте писати твір. Поетичне вираження прагнення народу до волі в поезії П. Грабовського

Давайте писати твір. Поетичне вираження прагнення народу до волі в поезії П. Грабовського



Українська земля щедра на таланти, на вірність синів. Тому і народила вона полум’яного патріота Павла Грабовського. Здається, що з молоком матері всмоктав він у себе велику любов до рідної землі, до українського народу. Грабовський жив його думками, серед яких одна найбільше ятрила змучене серце поета – думка про волю. З нею він засинав, з нею зустрічав ранок, її він проніс через усе життя, через неї він опинився у Сибіру. Тяжко страждав український народ у неволі, стогнала від цього навіть земля. Нікому було стати на захист знедоленого українського люду, бо хто ж піде захищати хлопа, раба, який навіть голови підняти не сміє? Чи такими були українці, коли йшли в похід проти турків та татар, проти ляхів, коли гула Запорозька Січ й здригалися від жаху вороги? Звичайно, ні. Тому й пише П. Грабовський у вірші:

  • Я бачу: ти до краю достраждався,
  • Народе мій! О, чи на те ж хіба
  • З нещасним прошлим ти єдино здався,
  • Щоб буть рабом, потурачем раба?

Але ще живий дух український, дух вільний, який зможе подолати усі перешкоди, який може змести з лиця землі своїх кривдників, що знущаються, що прагнуть перетворити українців на безмовних волів, здібних лише тягнути прив’язаний віз! Треба лише зібратися докупи, підняти зброю й здобути довгоочікувану волю. Адже одна людина, навіть така смілива та відважна, як П. Грабовський, не в змозі домогтися кращого життя для свого народу. Він тільки кличе до боротьби:

  • Гей, докупи, певні діти!
  • Всіх веде мета одна:
  • Шлях любові та освіти
  • Нас навіки поєдна!

Не треба лякатися можливих перешкод, доводить поет, адже воля – це мета, задля якої можна піти на все, навіть на каторгу, навіть на смерть. Проте людина, яка бореться за майбутнє, не повинна бути байдужою, неосвіченою. Вона повинна вчитися. Тому з такою повагою автор ставився до вчителів, які готували майбутню зміну. Пише він про вчительку-трудівницю:

  • Рук і на час не складала,
  • Щиро кохала діток…
  • Дасть, коли треба, поради,
  • Викладе все до пуття…
  • ( «Трудівниця» )

Грабовський – поет знедолених, змучених людей. Тому він малює не чудові пейзажі, а своїх земляків. Він протиставляє власну поезію мистецтву декадентів, намагаючись їм розкрити очі на кривду, яку роблять «кати-бузувіри» українському народові. Поет бажає бачити його вільним:

  • Бажав би я, мій рідний краю,
  • Щоб ти на волю здобувавсь,
  • Давно сподіваного раю
  • Від себе власне сподівавсь. І його голос неможливо було не почути! Це голос, який звав уперед, звав до бою, що неодмінно завершиться перемогою пригнобленого люду:
  • Уперед до завзятого бою
  • За громадські та власні права,
  • Коли бути бажаєм собою,
  • Коли серце позор відчува!
  • ( «Уперед» )

Нині українська земля не стогне від поневолювачів; далеко розкинулися її поля та ліси, скрізь чутно пісні голосистих солов’їв. Але українці пам’ятають поета-революціонера Павла Грабовсько-го, який своїми віршами кликав до волі, до борні.

 





Схожі твори: