Головна Головна -> Твори -> Вольовий характер ліричного героя творів Евгена Маланюка

Вольовий характер ліричного героя творів Евгена Маланюка



Українська міжвоєнна поезія досягла найвищого рівня завдяки поезії Є. Маланюка, який належав до Празької поетичної школи, і був її безумовним лідером. Динамічне напруження його віршів відбивало неспокійну епоху, вони були волелюбними, діяльними. Це була поезія вільного світу, вільного вияву ідей та почувань. Протягом довгого і складного життя, зітканого із «переходів та іс’ходів», Євген Маланюк жодного разу не зрадив собі, не зрікся свого добровільного вибору, того хресного шляху, який пророкувала його розіп’ята душа, Свідченням тому – низка поетичних книг, історіософічні, культурологічні, публіцистичні, літературно-критичні статті, нариси. У поета, дослідника, публіциста Євгена Маланюка один адресат і один герой – Україна. І це однаково стосується як творів, у яких поет величає її степовою Елладою, так і тих, де митець з болем і тнівом назве Україну «Пріською гетьмана Петра». Тому і стає головною та провідною темою у творчості Є. Маланюка батьківщина – Україна, проблема її державності в минулому, сучасному та майбутньому.

Перед читачами постає ліричний герой-патріот, який щиро вболіває за долю рідного краю, милується силою і життєздатністю народу, не закриваючи при цьому очі на його недоліки. Часто «я» ліричного героя зливається з авторським:

  • Внук кремезного чумака,
  • Січовика блідий праправнук,
  • Я закохавсь в гучних віках,
  • Я волю полюбив державну.

Ці рядки стосуються автобіографічних моментів з життя майбутнього поета. Бо в лінії батька були чумаки, осілі запорожці, дід замолоду чумакував, мав виразну поставу гуцула. Для поета, який народився і виріс серед безмежжя херсонських степів, образ рідної домівки постає як символ степової Еллади («О моя степова Елладо, ти й тепер антично-ясна… А мені – ти фата-моргана на пісках емігрантських Сахар»). У цих рядках – синівські почуття ліричного героя, який вболіває за шлях розвитку й народ своєї вітчизни.

На його думку, ставлення до батьківщини має бути природним:

  • Вона – Мати, Ти – син,

Коли поет називає Україну Елладою, то мас на увазі «соняшну» Елладу, в якій торжествують сили цвітіння, панують гармонія, краса, добро. Проте лагідному, умиротвореному образу протистоїть інший образ державницького Риму, бо серце ліричного героя тягнеться до України-Еллади, а розум – до України-Риму, тобто сильної і міцної держави: «І виросте залізним дубом Рим з міцного лона скитської Еллади». Ліричний герой Маланюкових поезій вірить у свій народ, його творчі сили, здатність збудувати омріяну віками незалежну державу. Водночас він бачить його негативні риси: байдужість, пасивність, вічні нарікання на нещасливу долю, почуття меншовартості.

Вольовий характер ліричного героя особливо яскраво виявляється в триптиху «Б;пт-рафія». Іншого напрямку, як «проти течії», він не знає, усвідомлюючи, що йому доведеться просуватися до обраної мети «без шляху, без батька…», покладатися лише на власні сили. Навіть приречений на нерозуміння, «на самоту», на забуття, спромагається «Все чути. Всім палать. Єдиним бути…», перетворитися на суцільний згусток волі. Ліричний герой (а відтак і автор) має загострене почуття відповідальності за постійно нівечену долю «страждальної землі» і готовий «випити келих до краю» – його недаремно називають оголеним, чесним сумлінням нації.

Поетичні твори Є. Маланюка мають загострене почуття відповідальності за все, що відбувається на рідній землі, за майбутнє людей і розвиток української державності. Поет щиро захоплювався сатирою Салтикова-Щедріна, художньою майстерністю І. Буніна, О. Толстого. Глибоко знав російське мистецтво й театр. Все це давало Маланюку творче натхнення. З упевненістю можна сказати, що український поет – людина з багатогранною ерудицією, широким діапазоном світової культури.

 


Загрузка...



Схожі твори: