Головна Головна -> Твори -> Викриття фальшивого народолюбства лібералів в оповіданні «Малорос-європеєць»

Викриття фальшивого народолюбства лібералів в оповіданні «Малорос-європеєць»



В оповіданні відчувається добре знання теми, бо автор використовує власний життєвий досвід, набутий у ті часи, коли заробляв на прожиття репетиторством у панських маєіках. Там він набачився і наслухався різних панків, їхніх дітей та лакеїв, які й стали персонажами цього та інших оповідань. Уже з першої сторінки читач під магічним впливом письменницького слова переймається повною довірою до оповідача-репетитора й на все дивиться його очима: і коли їде в Бідненьке, і коли перебуває в панському будинку, в господарстві панка Корсетенка. Просто фізично відчуваєш, як голодний, стомлений дорогою репетитор усім своїм єством чинить опір нескінченному «огляду цих сіялок, віялок, жаток, плугів, телефонів, електричних дзвінків, конюшень, амбарів, водопроводів…». Ми бачимо всю фальшивість пози Коростенка, його балаканини про бажання «малоросів-європейців» сказати «нове слово старій нашій неньці Україні». Позиція письменника в оповіданні однозначна: святій справі національного відродження, плеканню таких високих почуттів, як національна гордість, честь, завжди завдають найбільшої шкоди ті підлі, мізерні люди, що задоволення потреб власного черева намагаються видати за невтомну патріотичну діяльність. Чи не тому й прізвище для свого героя Винниченко добирає з відвертою прямолінійністю.

Панок Коростенко ладен зі шкури пнутися, аби тільки співрозмовник повірив у його прогресивність: метушиться, приязно всміхається, дошукується солодких слів, у зливі яких просто топить «господи-на учителя». Водночас панок час від часу короткими фразами перемовляється з довіреним лакеєм Грегуаром: «Нічого з села не чути?», «У випадку чого-небудь «дать мені звістку». Навіть коли лакей поспішає, щоб повідомити про поданий обід, реакція та ж: «Что такое? Беспокойно в деревне? Да?» На подіях у селі зосереджується вся внутрішня увага дволикого балакуна та його оточення, тому ніяких вагань у сприйманні весільної юрби ні в кого з них не виникає. Замість «гілля з червоними хустками і стьожками» побачено «флаги», крики й помахи рук збуджених селян підтверджують нав’язливу думу, що увесь час крутиться в голові панка: «Збираються громить мене дядьки… Приходиться буть насторожі». Умить спадає з господарів маска добродійності, і вони ігнорують поради свого гостя не вдаватися до зброї. Плаче в нестямі панич, непритомніє пані, а кулемет в руках господаря не змовкає і після того, як перелякані люди розбіглися в різні боки: «Куда? Не смей!! А!! – ревів Коростенко й знов за цим розлягалось кілька вйстрілів».

Оповідач-учитель відчуває страшну огиду до малброса-європєйця», перекреслює всі свої сподівання на заробіток і, так і не відпочивши з дороги, того ж дня їде з маєтку геть. Таку ж огиду відчуває і читач. А як лицемірно-фальшиво Коростенко виголошував гасла: «крестья-нина треба піддержувать, треба помагать йому, перш усього – як людині…», «Я сам цоділяю погляди тої партії, яка вимагає землі селянам». На деякий час оповідач навіть проймається симпатією до «Ніколая Анрєїча».

З усіх сил цей «малорос» намагається показати і свою любов до української мови, хоч з його вуст невтомно ллється потворний суржик, а в спілкуванні з членами своєї сім’ї він не допускає .вживання жодного українського слова.

Читаючи твори Володимира Винниченка, ми заглиблюємося не стільки в минуле, скільки в загальнолюдське, а отже, і в сучасне. Слушно зауважив з цього приводу автор передмови до збірки оповідань письменника Степан Крижані вський: «…Коли тепер ставиш питання: що найбільше застаріло в оповіданнях Виккиченка, що назавжди відійшло в минуле, з подивом переконуєшся, що сам побут…» Людська ж душа, тонко розкрита майстром у всіх Ті складних проявах та порухах, спонукає до глибоких роздумів над сутністю життя. Оповідання Володимира Винниченка «Студент» – хвилююча розповідь про драматичний епізод часів революції 1905 року Володимир Винниченко не залишався осторонь складних революційних подій 1905 року – сам писав листівки, видавав брошури, намагаючись розбудити національну і класову свідомість селян. Не раз він з товаришами вирушав у села для роз’яснювальної роботи на місцях. Траплялося на якийсь місяць-два влаштуватися репетитором панських дітей. Це використовувалося не тільки як можливість заробити, а й вести підпільну революційну роботу. Ось за таких обставин і було написане оповідання «Студент».

Розповідається в ньому про те, як у селі трапилася пожежа. Нещасні люди збирають рештки пожитків і не знають, що робити далі, їм хочеться знайти хоч ворога-палія і зігнати на ньому злість. Несподівано кимось висловлюється здогад, що підпал учинили студенти. Натовп наелектризований відчаєм настільки, що вірить кожному слову і готовий розтерзати винуватця. У цей момент з’являється студент, розділяє біль знедолених, і тут його вистежують жандарми, які, власне, і пустили чутку про студентів-паліїв. Свою непричетність до пожежі хлопець доводить пострілом у скроню.

Цей студент-агітатор знав, що за ним стежать, але коли трапилось лихо, то він зрозумів, що не може бути осторонь людського горя, а зобов’язаний розділити його. Яка висота морального обов’язку народного заступника розкривається перед нами, коли читаємо про те, як студент підходить до погорільців: «…і молоде, худе та бліде лице його наливалось чимось похожим на крик і плач погоріли^ людей, і дедалі йшов він, то все менше озирався назад і частіше зупинявся, розпитував і болючими великими очима дивився на дрижачих дітей, на виючих собак, на шматки погорілих розкиданих дошок». І відбулося диво єднання споріднених одним болем душ: «Здавалось, в грудях йому було щось таке велике, що не могло все зразу’ вистрибнути і, застрягнувши, здавило горло. А потім воно, се велике, болюче, стало вилітати йому з грудей шматками слів, шматками вогню, шматками гнівно муки. А вони вже не питали, хто він такий».

Тільки самозречений юнацький максималізм, то обернувся самогубством, зірвав пелену сліпоти з очей одурілих від горя людей, і вони прозріли, збагнувши власну провину.

Жахливість, трагічність подій, які описує Володимир Винниченко, відтворені також за допомогою вражаючих контрастів. Вони роблять розвиток подій ще більш напруженим, тонко передають не тільки настрої селян,  сприйняття ними  студента, вираз його обличчя,

 а й картини відчаю погорільців та торжества весни у природі, жахливого буяння пожежі та її кволих останніх подихів уранці. Згадаймо хоча б той уривок, де письменник розповідає про страшну пожежу, яка принесла людям ‘велике горе. Але вранці перед очима читача постає вже зовсім інша картина: «А з того боку, де згоріла половина села, сходило сонце, веселе і радісне. Наплювать йому на недогорілі балки, на сірі, чорні обличчя, на дику тугу, не’повислі руки маленьких людей. Воно собі умите, веселе, сміючись плило з того боку, звідки нісся всю ніч вітер, звідки тікали і хмарки, і місяць».

Прочитавши оповідання Володимира Винниченка, ми переконуємося, що воно написане рукою справжнього митця – глибокого пси-холо’га і талановитого художника слова.


Загрузка...



Схожі твори: