Головна Головна -> Твори -> Сімейна хроніка

Сімейна хроніка



У 60-х рр.. XVIII ст.

Степану Михайловичу Багрову, дідусеві рассказчі ¬ ка (легко здогадатися, що Аксаков розповідає про власний дедуш ¬ ці), «тісно стало жити» в разнопоместной симбирской «отчині».

Степан Михайлович не отримав освіти, але «природний розум його був здоровий і світлий», він безумовно справедливий і відмінний гос ¬ їн: селяни його любили.

У Уфімському намісництві (пізніше – Оренбурзька губернія) багато хто за безцінь, за частування башкирським старійшинам, получа ¬ ли багатющі землі; Багров користуватися простотою башкир не хотів і чесно купив п’ять тисяч десятин землі на Бугуруслане. Тог ¬ дашнюю Оренбурзьку губернію, «неізмятую» ще людьми, Акса ¬ ків описує захоплено й докладно; вже в середині XIX ст. вона була не та.

Селянам Багрова важко переселятися від батьківських могил у бусурманських бік; але нечуваний врожай, зібраний на новому місці, скоро втішив їх. Відразу ж поставили млин: вся де ¬ ревнує не спала перед тим ніч, «на всіх обличчях було щось урочисте», десятки людей дружно, з «безперервним криком» зані ¬ малі заїмку …

Нове Багряно полюбили і поміщик, і селяни. Старе Троїцький ¬ дещо було безводним: люди вже встигли погубити лісові озера та річку Майну. З легкої руки Багрова переселення збільшилося, з’явилися сусіди, для яких Багров став «справжнім благодійником», допомагаючи хлібом в голодні роки, дозволяючи сварки. І цей добрий чоловік ста ¬ новілся іноді «диким звіром» під час спалахів гніву, викликаних, втім, серйозними причинами, наприклад обманом: його, майже без ¬ розумного, не можна було дізнатися, коли він жорстоко бив дружину Аріну Василівну, дворових і навіть дочок .

Цілий розділ присвячений життя будинку Багряних в один зі світлих днів Степана Михайловича: Аксаков милується найдрібнішими деталями ¬ ми, описує світлицю діда і пристрій старовинної рами, писк ко ¬ марів, яких автор навіть любить, тому що вони нагадують йому дитинство. .. Дружина і дочки раді, що господар прокинувся веселий: їх любов до Багрову змішана зі страхом, вони раболіпствують перед ним і тут же обманюють його не як рідні, але майже як слуги. Господар про ¬ водить день на полі, на млині і залишається задоволений; ввечері на ганку дивиться на довго не згасаючу зорю і хреститься перед сном на зоряне небо.

Другий уривок з «Сімейної хроніки» – «Михайла Максімо ¬ вич Куролєсов» – присвячений драматичної історії Параски Іва ¬ новних Бєляєвим, двоюрідної сестри Степана Михайловича. За багатою чотирнадцятирічної сиротою доглядав майор Куролєсов, «гусак лапчастий, звір смугастий», як називали його підлеглі йому люди. Куролєсов красивий, розумний, люб’язний і зачарував і дівчинку, і її рідню; Степан Михайлович, опікун Параші, у якого вона і жила, стривожений чутками про безпутність майора: «хоча він сам був гарячий до сказу, але недобрих, злих і жорстоких без гніву людей – тер ¬ співати не міг ». У відсутність Степана Михайловича Парашу видають за Куролесова, чому допомогли дружина і дочки Багрова; гнів повернувся Багрова такий, що «старші дочки довго хворіли, а у бабусі не стало коси і цілий рік вона ходила з пластиром на голові».

У шлюбі Парасковія Іванівна очевидно щаслива, раптом подорослішавши ¬ ла і, між іншим, несподівано гаряче покохала свого двоюр-

ного брата; Куролєсов став зразковим поміщиком, чути тільки було, що «строгонек».

Коли Куролєсов нарешті влаштував своє господарство і в нього появи ¬ лось вільний час, у ньому прокидаються його погані нахили: їдучи від дружини в уфімські села, він п’є і развратнічают; що гірше за все, його потребою стає мучити людей; багато хто по ¬ гинули від його катувань. З жінкою Куролєсов тихий і люб’язний, вона ні про що не підозрює. Нарешті одна родичка повідомляє їй правду про чоловіка і про катованих їм кріпаків, за законом належали саме Парасці Іванівні. Відважна жінка, взявши з собою толь ¬ ко покоївку, відправляється до чоловіка, бачить все і вимагає, щоб він повернув їй довіреність на маєток і надалі не заглядав би ні в одну з її сіл. Недавній ласкавий чоловік б’є її і кидає в підвал, бажаючи змусити підписати купчу фортеця на маєток. Вер ¬ ні дворові насилу добираються до Багрова; озброївши селян і дворових, Степан Михайлович звільняє сестру; Куролєсов навіть не намагається утримати здобич. Через кілька днів він помирає, від ¬ тури слугами. На загальне здивування, Парасковія Іванівна дуже журиться про нього; назавжди залишившись вдовою, вона повела життя «само ¬ битную» і самостійну; свій маєток ж обіцяє залишити дітям брата Третій уривок з «Сімейної хроніки» – «Одруження молодого Багрова». Мати оповідача, Софія Миколаївна Зубіна, була женщи ¬ на незвичайна: вона втратила матір в отроцтві; мачуха метушні ¬ навідела пасербицю, розумницю і красуню, і «присягнулася, що зухвала тринадцятирічна дівчина, кумир батька й цілого міста, буде жити у дівочій, ходити в вибійчаним плаття і виносити нечисть із-під її дітей; добрий, але слабкий батько підкорився жінці, дівчинка була близька до самогубства. Мачуха померла молодою, і сімнадцятирічна Софія Миколаївна стала господинею в домі, і на руках у неї залишилися п’ятеро братів і сестер і розбитий паралічем батько; Микола Федо ¬ Сидоровичу не залишав службу – він був товаришем намісника, – і донька, по суті, виконувала роботу за батька. Відшукавши вчителів для братів, Софія Миколаївна та сама вчилася дуже сумлінно; сам Але ¬ Виково присилав їй «все чудові твори в російській літерату ¬ ре»; жива, чарівна і владна, вона була душею уфімського суспільства. Батько оповідача, Олексій, син Степана Михайловича, вступивши ¬ ший в 1780-х рр.. на службу в уфимський Верхній Земський суд, був повною протилежністю Софії Миколаївні – сором’язливий, сла ¬ бохарактерний і «цілковитий неук», хоча добрий, чесний і розумний, пристрасно полюбив Софію Миколаївну з першого погляду і нарешті зважився просити її руки і поїхав до Багряно отримувати узгод ¬ це батьків; між тим сестри Олексія, що почули про любов Олексія і не бажали бачити в будинку нову господиню, встигли настро ¬ ить Степана Михайловича проти можливого браку Олексія з місто ¬ ської модницею, гордої, бідною і незнатної. Степан Михайлович зажадав від Олексія забути про Зубін; лагідний син, підкорившись волі батюшки, зліг у нервовій гарячці і мало не помер; повернувшись до Уфи, він надіслав батькам лист із загрозою самогубства (як припускав його син, лист одночасно цілком щире і взя ¬ тое з якого-небудь роману); зляканий старий здався. У місті не вірили, що блискуча Софія Миколаївна може стати женою Багрова Вона не була закохана в Олексія Степановича, але цінувала його доброту і любов до неї; передчуваючи близьку смерть батька, вона з острахом думала про майбутнє і потребувала опорі. Все це вона відверто висловила молодій людині, перш ніж дати узгод ¬ се. Моральне нерівність між нареченим і нареченою багато разів виявлялося ще до весілля, і Софія Миколаївна з гіркотою розуміла, що не зможе поважати чоловіка; її підтримувала лише звичайна жіноча надія перевиховати його за своїм смаком. Через тиждень після весілля молоді поїхали до батьків чоловіка. У «занадто простому будинку сільських поміщиків» гостей чекали з тривогою, боячись, що міська невістка «засудить, осмеет». Свекор і невістка відразу сподобалися один одному: старий любив розумних і бод ¬ ють людей, а Софія Миколаївна з усієї рідні Степана Михайловича єдина здатна оцінити його цілком: дочка слабкого батька, вона не зустрічала раніше людини, не тільки надходила завжди прямо, але й говорив завжди правду, вона навіть сильніше полюбила чоловіка, вбачаючи в ньому сина Степана Михайловича. Тим часом різниця натур Олексія Степановича та Софії Ніко ¬ лаевни виявилося: так, любов чоловіка до природи, захоплення полюванням і рибним ловом дратує дружину; пристрасна і жива, Софія ко-лаевна часто обрушується на чоловіка з несправедливими докорами і так само пристрасно потім кається і пестить чоловіка; а чоловіка незабаром починають лякати і спалахи гніву, і сльози розкаяння дружини; нарешті і ревнощі, «ще без імені, без предмета», починає мучити Софію Миколаївну. Степан Михайлович помічає це і намагається допомогти со ¬ Радою обом. . Повернувшись до Уфи, Софія Миколаївна розуміє, що завагітнівши ¬ ла; це призводить у велику радість Степана Михайловича, мрію ¬ ного про продовження давнього роду Багряних. Вагітність Софія Миколаївна переносить хворобливо. Тоді ж ходив за її паралізує ¬ ваним батьком лакей Калмик вирішує вижити з дому господиню, щоб вільно обкрадати хворого старого; Калмик хладнокров ¬ но ображає її, Софія Миколаївна вимагає від батька: «Вибирайте, кого вигнати: мене чи його»; і батько просить купити собі інший будинок. Вражена жінка втрачає свідомість. Тут вперше виявляється, що слабкий і простий Олексій Степанович, в звичайний час не спо ¬ можних «задовольняти тонкощі вимог» дружини, може бути опорою у важкі хвилини. Народжується дочка. Софія Миколаївна в любові до неї доходить до по ¬ мешательства; на четвертому місяці дитина помирає від Родимцев від горя мати сама при смерті: влітку в татарському селі її виліковують кумисом. Через рік у здоровою жінки легко народжується довгождано ¬ ний син – Сергій, оповідач “Сімейної хроніки» (сам Аксаков). Навіть прислуга Багряних «сп’яніла від радості, а потім від вина»; лікар-німець каже про нього: «Який щасливий хлопчисько! як всі йому раді! »Дід рахує дні та години до народження онука, гонець скаче до нього на змінних. Дізнавшись новина, дід урочисто вписує ім’я Сергія в родовід Багряних. «Хроніка» закінчується поясненням творчих принципів ав ¬ тора, він звертається до своїх персонажів: «Ви не великі герої але ви були люди Ви були такі ж дійові особи великого всесвітнього видовища, як і всі люди, і так само стоїте спогади».


Загрузка...



Схожі твори: