Головна Головна -> Твори -> Зображення суспільства у романі «Війна і мир»

Зображення суспільства у романі «Війна і мир»



Толстой згадував, що на написання роману «Війна і мир» його надихнула «думка народна». Саме у народу Толстой вчився сам і радив це робити іншим. Тому головними героями роману у нього є вихідці з народу або ті, хто близько стояв до простих людей. Не заперечуючи заслуги дворянства перед народом, він ділить його на дві категорії. До першої категорії відносяться ті, які за своїм характером, поглядам, світогляду близькі народу або ж через випробування приходять до цього. Кращими представниками дворянства щодо цього є князь Андрій Болконський, П’єр Безухов, Наташа Ростова, княжна Мар’я Болконська. Але є й інші представники дворянства, так зване «світське суспільство», які становлять особливу касту. Це люди, які визнають лише кілька цінностей: титул, влада і гроші. Тільки тих, хто має в наявності одну або усі з перерахованих цінностей, вони пускають у своє коло і визнають своїми. Світське суспільство наскрізь порожнє, так само як порожні і незначні його окремі представники, люди без яких-небудь моральних принципів, без життєвих цілей. Так само порожній і незначний їх духовний світ.

Але, незважаючи на це, вони мають велику силу. Це та верхівка, що керує країною, ті люди, які вирішують долю співгромадян. Толстой намагається в романі показати всі нації і всіх її представників. «Війна і мир» починається зі сцен, що малюють вище дворянське суспільство. Автор показує в основному сучасність, але зачіпає і минуле. Толстой малює вельмож цієї епохи, що йде. Граф Кирило Безухов – один з їхніх представників. Безухов багатий і знатний, у нього гарний маєток, гроші, влада, які отримані від царів за дрібні послуги. Колишній фаворит Катерини, гульвіса й розпусник, він все життя присвятив насолодам. Йому протистоїть старий князь Болконський – його ровесник. Болконський – вірний захисник батьківщини, якій він служив вірою і правдою. За це він неодноразово був в опалі й у немилості з боку влади імущих. Антинародності, повна зневага потребами простих людей, спрага наживи – такі відмітні риси вищого дворянського суспільства. Ці риси властиві і гостям фрейлін Шерер, і відвідувачам французького салону графині Безухової. Тут панують егоїстичність, користолюбство, кар’єризм і інтриганство. Світські розмови – не що інше, як звичайне лихомовство, що нерідко переходить у наклеп. За маскою добродушності ховаються лицемірство й удавання, що стали звичкою. Всі нормальні людські почуття перекручені, усе містить в себе неправду, від дружби і кохання залишилася лише видимість. Джерела морального розкладання вищого суспільства Толстой бачить у паразитизмі і ледарстві. Він усіх його представників називає трутнями. Салтиков-Щедрін, даючи характеристику роману «Війна і мир», помітив: «А наше так зване «вище суспільство» граф хоробро пройняв». «Світське суспільство» навіть із настанням війни 1812 року мало змінилося: «спокійними, розкішними, стурбованими тільки примарами, відбиттями життя, петербурзьке життя йшло по-старому; і через хід цього життя треба були робити великі зусилля, щоб усвідомлювати небезпеку і той скрутний стан, у якому перебував російський народ. Ті ж були виходи, бали, той же французький театр, ті ж інтереси дворів, ті ж інтереси служби та інтриги…». Змінилися хіба що розмови – більше стали говорити про Наполеона і патріотизм. На верхівці дворянського суспільства перебував імператор Олександр I. Олександр I показаний саме таким, яким його уявляла собі більшість дворян. Але у образі імператора вже проступають риси лукавства, позерства й тієї манірної чуттєвості, у якій лестивці вбачали прояв «високої душі пануючої».

Справжній образ Олександра I особливо яскраво показаний у сцені приїзду до армії після розгрому окупантів. Кутузова цар містить в обійми, супроводжуючи їх злісний шипінням: «Старий комедіант». Толстой вважає, що верхівка нації омертвіла і тепер живе «штучним життям». Усі наближені царя нічим не відрізняються від нього самого. Країною керує купка іноземців, яким немає ніякої справи до Росії. Міністри, генерали, дипломати, штабні офіцери та інші наближені імператора зайняті власним збагаченням і кар’єрою. Тут панує та ж неправда, те ж інтриганство, пристосовництво, що й скрізь. Саме Вітчизняна війна 1812 року показала теперішню сутність представників влади. Помилковий патріотизм їх прикритий гучними словами про батьківщину й народ. Але їхня бездарність і невміння керувати країною добре зображені в романі. У «Війні і мирі» представлені всі шари московського дворянського суспільства. Толстой, характеризуючи дворянське суспільство, прагне показати не окремих представників, але цілі сім’ї. Адже саме в сім’ї закладаються як основи добропорядності і моральності, так і духовної порожнечі і ледарства. Однією з таких сімей є сім’я Курагіних.

 Її глава Василь Курагін займає досить високий пост у країні. Він міністр, покликаний піклуватися про народ. Замість цього всі турботи старшого Курагіна спрямовані на самого себе і на власних дітей. Його син Іполит – дипломат, що зовсім не вміє говорити російською мовою. При всієї його тупості і незначності він жадає влади і багатства. Анатоль Курагін не краще брата. Єдиною його розвагою є гульби і пиятики. Здається, що ця людина зовсім до всього байдужа, крім потурання власним примхам. Його друг Друбецькій – постійний супутник Анатоля і свідок його темних вчинків. Із цими людьми ми знайомимось вже на перших сторінках роману, де Толстой описує відвідувачів і завсідників салону Ганни Павлівни Шерер. Тут є холодний і розважливий пройдисвіт Василь Курагін і його син Анатоль, якого сам батько називає «неспокійним дурнем», і руйнівники чужих доль Іполит і Елен. Елен – перша красуня міста, але при цьому холодна і душевно порожня людина. Вона усвідомлює свою красу і виставляє її напоказ, дозволяючи любуватися. Але ця жінка далеко не так необразлива, як може здатися на перший погляд. Автор підкреслює посмішку Елен – вона «незмінна». Саму Елен хочеться зрівняти з Оленою Прекрасною, античною героїнею, через яку почалася Троянська війна. Елен також приносить одні неприємності. Пізніше вона, скориставшись довірливістю П’єра, заманить його у свої капкани і він на неї одружиться. У салоні Шерер ми бачимо і П’єра, і Андрія Болконського. Автор протиставляє цих живих людей мертвому вищому світлу. Ми розуміємо, що П’єр потрапив у суспільство, якому він далекий і яке зовсім не розуміє його. Тільки втручання Андрія допомагає уникнути скандалу. Борис Друбецькій – ще один представник вищого дворянського суспільства. Він один з тих, які прийдуть на зміну старшому поколінню. Але автор малює його таким же далеким від народу, як і всіх інших.

Борис піклується лише про свою кар’єру. У нього холодний і тверезий розум, він точно знає, що йому треба в цьому житті. Він ставить мету і досягає її. Навіть на війні Друбецькій думає про нагороди і просування по службі, бажає «влаштувати собі найкраще положення, особливе положення ад’ютанта при важливій особі, яке вважає особливо привабливим в армії». Знайомства він теж заводить тільки ті, які вигідні йому. Згадаємо, як відвернулися Друбецькі від Ростових, коли ті виявилися розореними. Це незважаючи на те, що колись сім’ї були дружні. Вища знать відрізняється від народу навіть своєю мовою. Мова дворянської знаті – це офранцужена мова. Вона така ж мертва, як і все суспільство. У неї збереглися порожні штампи, раз і назавжди сформовані вираження, готові звороти, які застосовуються в зручних випадках. Люди навчилися приховувати свої почуття за розхожими фразами. Таким чином, малюючи дворянське суспільство, Толстой показує його бездіяльність і нездатність керувати країною. Дворянська знать зжила себе і повинна піти зі сцени історії. Необхідність і неминучість цього переконливо показала Вітчизняна війна 1812 року.





Схожі твори: