Головна Головна -> Твори -> Проблемптика понiсшi

Проблемптика понiсшi



ЇТiнi забутих предкiв
Ї Михайла Коцюбинського.
Вершиною мистецькоï майстерностi Михайла Коцюбинського, окрасою всiєï
украïнськоï лiтератури стала повiсть
ЇТiнi забутих предкiв
Ї (1911). Твiр написано пiд враженням краси Карпат, пiд впливом багатоï
поезiï життя гуцулiв, шо ïх спостерiгав письменник, перебуваючи у
Криворiвнi. Про Гуцульщину вiн писав до Євгена Чикаленка:
ЇЯкби Ви знали, яка тут велична природа, який цiкавий народ гуцули, з багатою,
своєрiдною психiкою, з буйною фантазiєю, дивними звичаями i мовою

Ї. Отже, М.Коцюбинський. як i Ю. Федькович, О. Кобилянська, оспiвав у повiстi
красу гiрськоï природи i гуцульськоï душi. Однак зробив це по-своєму.
Спираючись на народнi вiрування, гуцульський фольклор, вiн вiдтворив у

ЇТiнях забутих предкiв
Ї багатий фантастичний свiт, у якому живуть люди поруч з добрими i злими, веселими
i сумними силами природи.
Вiдомо, що до написання повiстi письменник ретельно вивчав життя гуцулiв, ïх
традицiï, повiр’я. Крiм цього, працюючи над твором, М. Коцюбинський
познайомився iз фольклорно-етнографiчними матерiалами В. Гнатюка (

ЇЕтнографiчнi збiрники
Ї), I. Франка (
ЇГуцульськi примiтки
Ї). Усе це разом i забезпечило художню достовiрнiсть при поєднаïшi дiйсного
i уявного.
Серед розкiшноï гуцульськоï природи зростають головнi персонажi повiстi,
Iванко та Марiчка
Ї дiти ворогуючих родiв. Навколишнiй свiт ïхнього дитинства

Ї чарiвний i загадковий. Вiн привабливий, але й небезпечний. Тут живуть нявки
(мавки), щезники, чугайстри, мольфари. Тому з раннього дитинства треба знати, як
поводитися серед них. Одного разу ще дитиною Iванко хотiв досягнути Чорногори.
Легко пiднiмався догори, а
Їза ним пiдiймався з долини вiчний шум рiчки, росли гори…
Ї. Стомившись, хлопчик сiв вiдпочити, i раптом вiн почув дивну мелодiю. Навкруги
не було нiкого, та коли вiн озирнувся назад, то
Їскаме-нiв
Ї. На каменi сидiв щезник,
Їскривив гостру борiдку, нагнув рiжки i, заплющив-ши очi, дув у флояру

Ї. Страх скував хлопчика, i вiн
Їнiмо кричав од холодного жаху, а коли врештi видобув голос, щезник звинувся i
пропав раптом у скелi…
Ї.
Свiт природи вабить героïв барвами i музикою. Iванко i Марiчка тонко
вiдчувають красу гiр, з нею злилися, про неï спiвають у своïх
коломийках. У пiснi висловлюють вони i своï щирi почуття кохання, нiжного i
пристрасного, як сама природа. Багато болю було у спiванцi Марiчки, коли Iван
змушений був ïï залишити, iдучи в найми на полонину.
Слова цiєï коломийки, як i образ Марiчки пiсля ïï смертi, часто
вривалися у зранену душу Iвана i кликали-манили туди, де були вони разом, де
цвiло ïхнє щастя. I хоч було багато клопоту по господарству, вiн забував про
все,
Їтодi вiн кидав роботу i десь пропадав
Ї.
Через уяву героïв, особливо Iванка в дитячi та юнацькi роки, письменник
розкриває мiфологiчне свiтосприймання i свiтовiдчуття гуцулiв:
ЇКоли Iвановi минуло сiм лiт, вiн уже дивився на свiт iнакше. Вiн знав вже багато.
Умiв знаходити помiчне зiлля… Знав, що на свiтi панує нечиста сила, що арiдник
(злий дух) править усiм; що в лiсах повно лiсовикiв, якi пасуть там свою
маржинку… , що там блукає веселий чугайстир, який зараз просить стрiчного в
танець та роздирає нявки; що живе в лiсi голос сокири…
Ї. На все життя засвоïв Iван, що
Ївсякi злi духи заповнюють скелi, лiси, провалля; хати й загороди та чигають на
християнина або на маржину, щоб зробити ïм шкоду
Ї. Остерiгався герой ïх на полонинi. Не раз мав з ними клопоти, коли
одружився з Палатою i став заможним господарем. Щоб уникнути небезпеки для
своєï худоби,
Їтреба було багато знати, пiдкурювати, ворожити, збирати помiчне зiлля i
замовляти
Ї. Вiдьмами у гуцулiв могли бути i звичайнi люди. На переконання Iвана i Палагни,
нею була ïхня сусiдка Хима:
ЇСтара улеслива баба, завжди така привiтна, вона вечорами переки-далась в бiлого
пса та нипала по загородах сусiдських. Не раз Iван метав сокирою в неï,
жбурляв вилами та проганяв
Ї.
Строго дотримувалися гуцули звичаïв своïх предкiв, коли приходив Святий
вечiр. Iван у цей день
Їбув завжди в дивнiм настроï
Ї. Наче переповпеций чимсь таємничим i священним, вiн все робив поважно, неначе
службу Божу правив
Ї, У цей вечiр вiн багато допомагав Палагнi. Був луже лагiдний iз своєю худобою.
Тричi закликав ворожi сили та бурю до себе на вечерю. Але вони не з’являлися,

Їтодi вiн заклинав ïх, щоб не з’являлися нiколи, i легко зiтхав

Ї. У цей вечiр Iван дуже щиро молився за душi померлих i
Їбув певний, то за плечима у нього плаче, схилившись, Марiчка…
Ї.
Пiсля смертi Марiчки Iван шiсть лiт блукав по свiту i
Їхудий, зчорнiлий, багато старший од своïх лiт, але спокiйний

Ї повернувся додому. Не з кохання, а лише тому, що треба було жити i Aаздувати,
одружився з Палагною. Була вона доброю господинею, але своïм духовним свiтом
дорiвнятися до Марiчки не могла. Не зумiла вона вiдчути Iванову душу, а згодом
зраджує його з Юрою-мольфаром. Це було останнiм поштовхом до передчасноï
смертi героя. Останнi хвилини напiв-свiдомого iснування, пов’язаного з уявною
зустрiччу з Марiчкою, були для Iвана щастям. Цiкавим епiзодом у повiстi, який
передає своєрiднiсть свiтосприй-мання гуцулiв, є забава бiля мертвого Iвана.
Веселощi, смiх, розведене на подвiр’ï багат-тя символiзують спробу
протистояти смертi, тьмi. Життя продовжується, воно вiчне. Ця традицiя

Ї як спадок предкiв, ïх тiнь
Ї живе з гуцулами впродовж вiкiв.
Проблему мiфологiчного свiтовiдчуття та свiтосприймання гуцулiв по-своєму
iнтерпретували С. Параджанов та I. Миколайчук, створивши за повiстю М.
Коцюбинського кiнофiльм.





Схожі твори: