Головна Головна -> Твори -> “Тiнi забутих предкiв” Михайла Коцюбинського

“Тiнi забутих предкiв” Михайла Коцюбинського



(етюд)
…У чому загадковiсть i пронизливий трагiзм цього художнього шедевру
Коцюбинського? Може, в дусi гуцульськоï легенди в якому, не змовляючись,
творять Кобилянська й Хоткевич,
Ї багато митцiв, починаючи з “Чорноï ради” Пантелеймона Кулiша, де Кирило Тур
уважає Чорногору якимсь Ельдорадо, якого не зачiпають катаклiзми життя.

Може, справа в тому, що весь свiт “Тiней…”
Ї це казка, повна чудес, таємнича, цiкава й страшна? Але Коцюбинський не може
остаточно перетворитися на дитину або доброго дiда-розповiдача; перелiчивши нявок,
чугайстрiв, арiдникiв, щезникiв i русалок, мов дiйових осiб, все одно зазначає:
“весь свiт [тiльки] був як казка”…
А далi малює. Уважний очевидець малює, насолоджуючись натуральнiстю й близькiстю
зображуваного…
А може, це фольклористичний твiр? Та нi, всi тi пiснi мають зiграти у цьому
Дiйствi зовсiм iншу роль… Нi на чому не зупиняється зiр: описи одежi, природи,
кривавого ворогування, насильства, та раптом… що це?
Вiковiчнi традицiï життя за дiда-прадiда одним махом закреслено. Маленьким
Дiвчам, Що Не Бажає Нести Зло.
I життя спрямовується в iнше русло. Все те ж саме: прозаïчнi овечки, корови в
лiсi, купання в потоцi, але…
Пiтьма в серцi у старинi? Вiн не потребує “ïхньоï” згоди. Розлука? Та й
нехай. Все тепер iнакше. Маленьке життя зупинило час! А може, нi? “Тече вода в
синє море, та й не витiкає…” Кучерявий Черемош свiтить попiд скелi недобрим
зеленим вогнем! Пильнуй, Iва!..
Величний спокiй землi, гармонiя природи трохи втiшають бiль розлуки. Богоподiбна,
титанiчна постать ватага, простi, якi не шукають суперечностей, версiï
походження свiту i спокiй оточують Iвана, але не гоять його серця. Марiчка! Кличе.
Саме його.
…Вiн стоïть i заглядає в чорну безодню… Се ж його кличе лiсна. …Вiн
почув, як урвалося тонке кришталеве павутиння, що з’єднувало ïхнi серця.

От i все. Маховик часу трохи задрижав, заскрипiв i помалу став робити оберт за
обертом. Нiщо
Ї нi заробленi грошi, нi молодiсть, нi одруження не змогли зупинити його. I вiн
почав обертатися, крутитися, став доступний для впливу часу. Запiзнився, навiть
тiла не змiг признати, оженився
Ї Aаздiвство потребує вiчноï працi
Ї i, позбавлене Головного, Вищого Змiсту, людське життя зливалося з худоб’ячим.

Iван навiть не робив спроб зацiкавитись життям, не задавався питанням навiть, чи
любить Палатну. А нащо? Маржинка ж є.
I тiльки потiм колесо дiйсно зупинилось. Тiльки причина була вже iнша. Тепер не
мало значення, чи була то мавка, чи лiсна. То було Маленьке Дiвча, яке вже раз
зупиняло потiк зла. Тепер вiн побачив, якою безрадiсною була його гонитва за
приплодом або боротьба за подружню вiрнiсть.
Чи мiг письменник, залишаючись вiрним собi, залишити Марiчку живою? Iван навiть
пiсля ïï смертi не зрадив кохану, бо належав Палатнi тiльки тiлом. Вони
з Марiчкою могли б бути щасливим подружжям, але казки нiколи не продовжують
розповiдь далi весiлля.
Навряд чи є сенс спiвчувати Iвановi. Вiн кохав, а мить справжнього кохання варта
самотньоï вiчностi. Вони з Марiчкою могли б поспiвчувати тим, хто не знав
цього. Цей свiт i далi буде вартий спiвчуття, якщо в ньому кохання самопожертви,
самовiддачi не перетвориться з винятку на цiль життя на землi.


Загрузка...



Схожі твори: