Головна Головна -> Твори -> Картини життя i працi гуцулiв у повiстi М. Коцюбинського “Тiнi забутих предкiв”

Картини життя i працi гуцулiв у повiстi М. Коцюбинського “Тiнi забутих предкiв”



Гуцули
Ї оригiнальний народ, з багатою фантазiєю, зi своєрiдною психологiєю. Глибокий
язичник-гуцул все своє життя, до смертi проводить у боротьбi зi злими духами, що
населяють лiси, гори i води.
М. Коцюбинський
Повiсть М. Коцюбинського “Тiнi забутих предкiв” посiдає особливе мiсце у творчостi
М. Коцюбинського. Це художнє вiдкриття письменником загальноукраïнському
читачевi життя народу Гуцульщини, тiєï чарiвноï частини
украïнськоï землi, яка протягом столiть була вiдiрвана вiд Великоï
Украïни. Повертаючись з Iталiï, де перебував на лiкуваннi, письменник
на кiлька днiв зупинився в селi Криворiвня на Гуцульщинi, яке вразило його своєю
незвичайною красою й самобутнiстю. За рiк, 1911 року, М. Коцюбинський знову
ïде до Криворiвнi, тепер уже не для вiдпочинку: вiн збирав матерiал для свого
майбутнього твору. Вiдвiдавши Карпати, Михайло Коцюбинський був зачарований
ïх величною красою, самобутнiми звичаями та вiруваннями гуцулiв. Письменник
починає ретельно вивчати життя й побут гуцулiв, ïхнi звичаï, знайомиться
з фольклором, записує говiрку, назви рослин. У листi до Євгена Чикаленка Михайло
Коцюбинський писав про своï враження: “Якби ви знали, яка тут велична
природа, який цiкавий народ гуцули, з багатою своєрiдною психiкою, з буйною
фантазiєю, дивними звичаями i мовою”. Письменника надзвичайно захопила
самобутнiсть i неповторнiсть цiєï чарiвноï гiлки на деревi життя
украïнського народу.
У повiстi Гуцульщина вимальовується перед нами такою, якою сприймали i бачили
ïï самi гуцули, котрi вiрили в те, що природа одухотворена, жива, дiюча,
населена добрими i злими духами.
Письменник не iдеалiзує життя в Карпатах. Немає в повiстi i слiпого замилування
екзотичною етнографiєю. Навпаки, ми бачимо, якi нелегкi, навiть суворi умови
життя в цьому краï: часто трапляються трагiчнi випадки з лiсорубами, тяжка
праця вiвчарiв та скотарiв, важке господарювання в постiйнiй боротьбi з природними
стихiями. Земля Гуцульщини небагата на посiвнi площi, тому головним заняттям
гуцулiв було скотарство та вiвчарство, i через те вони особливо ставилися до
худоби, яка ïх годувала, охороняли вiд злих духiв, ворожили на неï. У
сiм’ях гуцулiв завжди було багато дiтей. Усi члени родини були дружними.

Здавна дотримувалися гуцули i народних звичаïв. Наприклад, трембiта збирала
горян i на похорон, i на весiлля. А за давнiм звичаєм, на похоронi, бiля труни
небiжчика, його родичi танцювали i спiвали пiсень, бо вважали, що проводжають
людину в iнший, кращий свiт.
Властиве було також гуцулам почуття прекрасного. Вони мали добре розвиненi чудовi
естетичнi смаки. Досить згадати лише деякi мистецькi вироби, зробленi ними:
вишитi рушники чи сорочки з незвичайними мережками i вiзерунками, майстерно i зi
смаком оздобленi криницi, чудовi iграшки та рiзнi предмети побуту, виробленi з
дерева i розписанi яскравими фарбами, незвичайний, чудово розшитий нацiональний
одяг. А любов до музики, коломийок, якi супроводжують гуцула все його життя!
Здається, у цьому спiвучому краï, серед квiтучих полонин, спiвають всi

Ї вiд сивого шумливого Черемоша до староï гуцулки. Добре вмiє фати на флоярi
Iванко. Складає й спiває пiсень i Марiчка своєму Iванковi. Вони з’являються в
неï нiби самi по собi.
Iзгадай мнi, мiй миленький,
Два рази на днину,
А я тебе iзгадаю
Сiм раз на годину.
I ще одна дуже важлива риса характеру гуцулiв. Вони народ гордий: захищати
гiднiсть роду, честь родини наказує ïм голос предкiв. Це яскраво зображено
письменником у повiстi на прикладi одвiчного кровного ворогування родин Палiйчукiв
та Гутенюкiв, всупереч якому закохалися ïхнi дiти
Ї Iван та Марiчка.
Гуцули
Ї справжнi дiти природи, яку вони сприймають як живу iстоту, чарiвну i загадкову.
Деякi люди розумiли свiт духiв, умiли ворожити, вiрили в силу слова, в
чародiïв, що супроводжують бурю, град, громи. Тому в повiстi невипадково
живуть i нявки, i чугайстер, i градовик Юра, i вiдьма Хима. Демонологiя в повiстi

Ї це свiтосприйняття гуцула.
Майстерно показано у творi i такi народнi звичаï та обряди: святий вечiр,
ворожiння в нiч перед Юрiєм, весiлля.
Але автор не задовольняється тiльки описом найчарiвнiшоï та найоригiнальнiшоï
етнографiï казкового краю
Ї Гуцульщини. Йому треба зазирнути у душу людини, зрозумiти, чим вона живе i чого
прагне. Отже, “Тiнi забутих предкiв”
Ї це поетична i глибоко психологiчна, лiрична i фiлософська повiсть, у якiй
письменнику вдалося майстерно й правдиво вiдтворити картини життя i працi гуцулiв,
цього самобутнього народу. Повiсть стала вершиною мистецькоï майстерностi
письменника, окрасою всiєï украïнськоï лiтератури.





Схожі твори: