Головна Головна -> Твори -> Утвердження народноï моралi та внутрiшньоï краси у п’єсi Котляревського “Наталка Полтавка”

Утвердження народноï моралi та внутрiшньоï краси у п’єсi Котляревського “Наталка Полтавка”



П’єса Iвана Котляревського “Наталка Полтавка” була новим словом, першим
драматичним твором в украïнськiй лiтературi.
Кiнець XVIII сторiччя став добою складних змiн у суспiльствах європейських держав,
добою зародження капiталiстичних вiдносин, пiд впливом яких бурхливо розвивались
iдеï просвiтництва. Нова украïн-ська лiтература формувалася як
iдейно-естетичне явище саме на ïх основi. Вона була покликана задовольняти
духовнi потреби усiх верств суспiльства, в тому числi й широких народних мас.
Ставши проявом не релiгiйного, а свiтського життя, нова лiтература швидко
перетворилась на знаряддя розвитку нацiональноï самосвiдомостi.

Крiм того, естетика Просвiтництва найдоступнiшим i дiєвiшим засобом для пропаганди
своïх iдей вважала театр. Героями новоï драматургiï стають звичайнi
люди з ïхнiми буденними iнтересами й життєвими трагедiями. Але звичайних
людей “взагалi” iснувати не може – усi вони представники тих або iнших нацiй та
певних соцiальних прошаркiв. тож Котляревський виводив у своïх п’єсах саме
украïнськi типовi характери у конкретних обставинах свого часу i стверджував
моральнi принципи саме украïнськоï народноï моралi, надiляючи ними
позитивних героïв.
Втiленням творчого пошуку митцiв стала перша п’єса – “Наталка Полтавка”.

Видатний украïнський актор i драматург I. Карпенко-Карий називав цю п’єсу
“зразком народноï поезiï в драматичнiй формi”. Народнiсть “Наталки
Полтавки” неодноразово пiдкреслювали й iншi письменни ки, теаро- та
лiтературознавцi. Сюжет п’єси заснований на життєвiй ситуацiï, ïï
образи змальовуються Котляревським живо i реалiстично.
Втiленням внутрiшньоï краси та народноï моралi постає у п’єсi перш за
все ïï головна героïня – Наталка: чесна, роботяща i здiбна
селянська дiвчина. У найскрутнiших ситуацiях вона, виявляючи розум i
винахiдливiсть, зберiгає почуття людськоï гiдностi, прагне утвердити особисту
незалежнiсть та зберiгти свою глибоку любов до Петра як найбiльшу морально-етичну
цiннiсть. Їï життєва мудрiсть грунтується на мудростi народнiй, не випадково
у п’єсi з ïï вуст часто звучать прислiв’я, наприклад: “все багатство
єсть моє добре iм’я”. Це i народна цiннiсть, i ïï особиста. Вона
вiдкидає матерiальнi розрахунки в упорядкуваннi особистого життя. Шлюб з нерiвнею,
на ïï думку, не може принести щастя – бiльш заможний чоловiк “буде на
неï дивитися з презирством i обходитися з нею з неповагою, у пана така жiнка
буде гiрше наймички, буде крiпачкою”. єдине, що може змусити Наталку пiти на шлюб
без кохання – турбота за долю матерi.
Образ останньоï втiлює суперечнiсть мiж хорошими намiрами, продиктованими
вродженою добротою, i реальною дiйснiстю, мiрилом у якiй було матерiальне
становище людини. Але зображення внутрiш- нього конфлiкту Терпилихи також працює
на утвердження iдей автора, як i зображення конфлiкту Петра: щирого, правдивого i
чесного, але не здатного активно протистояти зовнiшнiм обставинам.

Петро ладний пiти на жертву – вiддати нажиту “кривавим потом копiйку” Наталцi, щоб
пан возний не мав змоги докоряти дружинi за бiднiсть, але не наважується, як
Наталка, поламати давнi традицiï. Та кращi його риси однак роблять Петра
гiдним кохання такоï непересiч ноï особистостi, як Наталка.

На вiдмiну вiд “iдеального”, але дещо слабкодухого Петра, цiлiснiшим i ближчим до
справжнього авторського iдеалу зображуєть ся бурлака Микола. Характерними його
рисами є розвинуте почуття людськоï гiдностi, прагнення до незалежностi,
смiливiсть, солiдарнiсть iз знедоленими та життєвий оптимiзм. Крiм того саме вiн
висловлює деякi соцiальнi iдеï Котляревського, саме через його образ
висвiтлюєть ся авторське ставлення до мiсцевих можновладцiв – “хитрих як лисиця”
лицемiрних крутiïв. Виборний на його думку “де не посiй, там i вродиться”,
возного Микола характеризує як “юристу завзятого i хапуна такого, що i з рiдного
батька злупить”.
Так, не лише позитивними прикладами можна утверджувати мораль i красу душi –
вiдверто сатиричне зображення возного i виборного пiдкреслює чесноти позитивних
героïв, як ïхнi “мудрi” свiтогляднi заяви контрастують iз принципами
Наталки, Миколи та Петра. Так возний ладний виправдовувати своï найогиднiшi
вчинки твердженням, що “всi грiшнi… i один другого так обманюють, як того
треба…”, у той час як Наталка та iншi практично доводять зворотне шляхетнiстю
вчинкiв, здатнiстю до самопожертви.
Але будь-яке словесне пропагування тих чи iнших iдей поступаєть ся ïх
опосередкованому утвердженню. Носiï кращих моральних цiнностей – Наталка,
Микола, Петро – викликають у читачiв або глядачiв любов до себе та бажання ïм
наслiдувати. Отже, Котляревський i прямо, i опосередковано оспiвує моральну силу
народу, високу внутрiшню красу простих людей.
Творчiсть цього видатного митця й сьогоднi дає нам естетичну насолоду, а
ïï гуманiстичний пафос спiвзвучний i сьогоднiшнiм iдеалам, що робить
його творчiсть невмирущою й актуальною.


Загрузка...



Схожі твори: