Головна Головна -> Твори -> “Еней був парубок моторний…” (за поемою Iвана Котляревського “Енеïда”)

“Еней був парубок моторний…” (за поемою Iвана Котляревського “Енеïда”)



Появу поеми Iвана Котляревського “Енеïда” вважають початком новоï
украïнськоï лiтератури, до творцiв якоï належать такi видатнi
митцi, як Тарас Шевченко та Пантелеймон Кулiш, що також писали живою
украïнською мовою. “Енеïда” стала першим друкованим твором новоï
украïнськоï лiтератури, представивши до того ж досить рiдкiсний жанр –
пародiю, а точнiше – травестiю, за законами якого письменник мав дотримуватися
запозиченого сюжету та творити своï образи на його основi. Вперше
ïï було видано ще 1798 року, але пiзнiше автор переробляв поему аж до
20-х рокiв ХIХ сторiччя, а у повному обсязi вона побачила свiт лише 1842 року.

“Енеïда” Вергiлiя ще до Котляревського зазнала чимало травестiй них
переробок. В украïнськiй “Енеïдi” героï латинськоï поеми
постають переодягненими в украïнськi костюми, пiд ïх масками ховаються
украïнськi пани, чиновники та козаки. Письменник детально вiдтворив у поемi
особливостi нацiонального характеру украïнцiв, а також народного життя i
побуту своïх сучасникiв у цiлому, настiльки, що ïï вважають iнколи
енциклопедiєю украïнськоï етнографiï тих часiв.
Створенi Котляревським образи яскравi, колоритнi. Головним героєм поеми є
троянський царевич Еней – “парубок моторний i хлопець хоч куди козак”. Разом iз
троянцями – “ватагою розбишак”, “осмалених, як гиря, ланцiв” – вiн утiк iз
зруйнованоï Троï шукати нових берегiв. Аркадському царевi Евандру Еней
представився як “Кошовий Еней троянець”. Навiть з перших рядкiв видно, ким вiн є
насправдi. Так, “троянцi” Котляревського дуже нагадують запорожцiв. Iронiчнiсть
зображення викликана не бажанням якось принизити героïв – козаки у
Котляревського веселi та дотепнi, життєрадiснi, а ïхнi вчинки демонструють й
iншi риси – завзятiсть, хоробрiсть, мужнiсть.
Дехто з лiтературознавцiв безпiдставно намагався звинувачувати I. Котляревського,
нiби вiн смiявся взагалi з усього народу, але iншi (М.  Макисмович, М. Дашкевич
тощо) у вiдповiдь нагадували, що по-перше, “Енеïда здається жартiвливою
тiльки при поверхневому оглядi”, а по-друге, автор змальовував життя у стилi
народноï поезiï, яка однаково потiшалася “над усiм, що потрапляло
ïй пiд веселий час пiснетворчостi”. Це – здоровий гумор, а не сатира, його
сутнiсть у тому, щоб, посмiюючись, утверджувати позитивнi риси дiйсностi, а не
засуджувати ïх (хоча елементи сатири в поемi також присутнi, але не стосовно
Енея i троянцiв). Смiх “Енеïди” робить народне буття не ницим чи потворним, а
лише земним, що не заперечує i героïзму, вiн допомагає висвiтлити складнiсть
явищ, ïхню неоднозначнiсть та єднiсть водночас. Немає межi для
рiзноманiтностi проявiв людськоï природи: Еней, описаний на початку як
голодранець, стає коханцем царицi (хiба це не пiдсилення контрасту за допомогою
смiху?), а потiм – iсторичним героєм.
При цьому, Еней у Котляревського весь час поводить себе саме як справжня людина з
яскравим характером i неодноманiтним внутрiшнiм життям: вiн може бути й
легковажним, “купається в бразi”, вмiє “бiсики пускать”, запальний. Але кожна жива
людина може вести себе по-рiзному в рiзних ситуацiях, що зовсiм не суперечить
цiлiсностi характеру. Отже, нiчого дивного, що такий-от в буденному iснуваннi,
Еней за iнших обставин починає дiяти, як хоробрий ватажок, або величний i мудрий
державний дiяч. Вiн здатний встановлювати дипломатичнi вiдносини i вигравати
битви. До речi, щодо останнього – на початку поеми було вiдомо, що Еней:

…зна воєнне ремесло;
Умом i храбрiстю своєю
В опрiчнеє попав число.
Чому би читачевi i не посмiятися трошки з симпатичного героя, доки навколо нього
все гаразд – у Енея ще буде час довести, чого вiн насправдi вартий, що вiн не лише
гультiпака, а лицар “к добру з натури склонний”, “правдивий чоловiк”. Звiсно,
подiï вiйни письменник зображує зовсiм в iншiй тональностi, нiж сцени танцiв
та випивок, тож i Еней на полi бою:
Прямий, як сосна, величавий,
Бувалий, здатний, тертий, жвавий.
Такими ж постають i його друзi-троянцi: розбишаки i п’яницi, коли доходить до
серйозноï справи – перетворюються на справжнiх героïв, готових “до
останньоï каплi кровi свою свободу боронить”.
В образах Енея i троянцiв Котляревський зображує цiкавий, особливий, та при цьому
iснуючий насправдi тип людей, що вирiзняються крайнощами в усьому – хоч у ïжi
та випивцi, хоч у веселощах, хоч у бiйцi. Вони водночас пройдисвiти i лицарi,
волоцюги i героï. Усе в них гiперболiзоване, загострене. Цим
стихiйно-нестримним характерам нiби затiсний цiлий свiт. Годi й сподiватися
будь-кому перемогти такий народ.
Та не забуваймо, кого саме змальовує I. Котляревський у виглядi троянцiв.
Котляревський захоплюється вiдчайдушнiстю i хоробрiстю козацького вiйська, i це
захоплення поєднується у нього з патрiотиз мом демократичного змiсту.

А в цiлому, i майстерно зображенi образи героïв разом iз побутом, що ïх
оточує, й естетика поеми, й iдейний ïï змiст- усе це високо пiдносить
поему “Енеïда” I.  Котляревського на найвищий щабель в украïнськiй
лiтературi XVIII столiття, вiдкриваючи нову добу в формуваннi украïнськоï
мови та лiтератури.


Загрузка...



Схожі твори: