Головна Головна -> Твори -> “Енеïда” Iвана Котляревського – енциклопедiя украïнознавства

“Енеïда” Iвана Котляревського – енциклопедiя украïнознавства



I. П. Котляревський – основоположник новоï украïнськоï лiтерату ри.
Вiн першим заговорив справдi народною украïнською мовою про народ i прекрасно
змальовував характер украïнцiв, ïх погляди на життя та ïх побут як
в лiрико-драматичних творах, так i в гумористично -сатиричних (“Наталка Полавка”,
“Москаль-чарiвник”, “Енеïда”).
Поема “Енеïда” – травестiйно-бурлескна. Травестiйними називаються твори, у
яких на пiдгрунтi вiдомого сюжету письменники створюють власнi образи.
Котляревський, розповiдаючи про пригоди троянцiв, вiдтворює характери, побут,
звичаï украïнцiв з такою детальнiстю, що поему цiлком можна назвати
енциклопедiєю украïнознавства.
З опису пекла i раю ми дiзнаємося про типовий склад тогочасного украïнського
суспiльства:
Були невiрнi й християни,
Були пани i мужики,
Була тут шляхта i мiщани,
…Були i штатськi, i воєннi,
Були i панськi, i казеннi,
Були миряни i попи.
Зi згадуваних у текстi поеми подiй легко довiдатися про окремi моменти з
iсторiï Украïни. Так, Сивiлла говорить, що “при Шведчинi я дiвовала”, а
“татарва як набiгала, то я вже замужем була”.
Зi скульптурно-живописною виразнiстю вiдображує I. Котляревський зовнiшнiсть,
характер, мораль украïнцiв. Перед нами запорозькi козаки постають такими,
якими вони були як за внутрiшнiми особливостями характеру – самовiдданими,
героïчними, здатними вiддавати життя за рiдну землю, але часом i п’яницями та
бешкетниками, – так i за зовнiшнiстю:
Щоб голови всi обголяли,
Чуприни довгi оставляли,
А ус в пiвлiкоть би торчав…
Згадує автор подробицi органiзацiï i вигляду козацького вiйська:

Так славнiï полки козацькi,
Лубненський, Гадяцький, Полтавський,
В шапках, було, як мак, цвiтуть.
Пошили синi всiм жупани,
Наспiд же бiлiï каптани, –
Щоб був козак, а не мугир.
Говорить письменник i про народну мораль, про вiру у справедливiсть, у неминучiсть
кари за зло та винагороди за добро (у пеклi – несправедливi пани, здирники).

Створюючи образ народу Украïни, автор перелiчує, наприклад, найхарактернiшi
для тих часiв iмена (24 iменi!).
Не могла пройти повз увагу автора i народна творчiсть. Троянцi:
Кугикали все пiсеньок:
Козацьких, гарних, запорiзьких…
Про Сагайдачного спiвали,
Либонь, спiвали i про Сiч…
А яка ж пiсня чи танець без музики! Отож ми бачимо типовi нацiональнi музичнi
iнструменти: бандуру, сопiлку, дудку тощо.
Фольклор – невiд’ємна часина культури. Часом ми вiдчуваємо в поемi вiдлуння
народноï казки. Так троянцi дарують Латину чоботи-скороходи, Аматi –
скатерку-самобранку, Лавiнiï – килим-самольот, Сивiлла має хатинку “на нiжцi
курячiй”.
Близька до народного фольклору i мова. Тут звучать прислiв’я та приказки (“i все
на ус собi мотала”, “не розглядiвши, кажуть, броду, не лiзь прожогом перший в
воду”, “хто чим багат, то тим i рад”), сталi епiтети i “крилатi вислови” з
народноï мови (“кричав, як в мартi кiт”, “бiсикiв пускать”, “аж поза вухами
лящало”, “нiхо з уст пари не пускав”).
Пророцтва, ворожiння, прокльони – це теж частина народноï творчостi. Ось як
Дiдона проклинає Енея:
Нехай тобi присниться бiс!
З твоïми сучими синами,
Щоб враг побрав вас всiх гульвiс,
Щоб нi горiли, нi болiли,
На чистому щоб поколiли…
Пiп (!) у Котляревського ворожить, це теж особливiсть тодiшнього менталiтету.

Котляревський розповiдає нам i про звичаï, розваги, про всi отi досвiтки,
вечорницi, сватання, колядки, кулачнi боï, iгри:
I у панаса грати стала…
Тут iншi журавля скакали,
А хто од дудочки потiв.
I в хрещика, i в горюдуба,
Не раз доходило до чуба,
Як загулялися в джгута.
В хлюста, в пари, в вiзка iграли
I дамки по столу совали…
Цiкавi вiдомостi про життя прадiдiв дають описи побуту тих часiв. Адже далеко не
кожний знає, що воно таке: чаплiя, рубель, цiп, або “квачi, помела, макогони”,
якими користуються героï поеми. Зображується i посуд – полив’янi миски,
кленовi тарiлки; для напоïв використовували: “барильця, пляшечки, носатку,
сулiï, тикви, баклажки”. Згадується i про вживання лiкарняних рослин.

Можна довiдатися з поеми i про тодiшнi “транспортнi засоби”: берлини, дормези,
ридвани, портшези, перекладнi.
А як цiкаво нам дiзнатися про те, що ïли i пили нашi предки. Так у Дiдони
вживали:
…Свинячу голову до хрiну
I локшину на перемiну,
Потiм з пiдливою iндик;
На закуску кулiш i кашу,
Лемiшку, зубцi, путрю, квашу,
Iз маком медовий шулик.
I кубками пили слив’янку,
Мед, пиво, брагу, сирiвець,
Горiлку просту i калганку.
Дуже детально зображується одяг. Наприклад, сестра Дiдони Ганна:

В червонiй юпочцi баєвiй,
В запасцi гарнiй фаналевiй,
В стьожках, в намистi…
Еней одягає “штани i пару чобiток, сорочку i каптан з китайки, i шапку, пояс з
каламайки, i чорний шовковий платок”. Так само змальо-ваний в украïнському
стилi одяг Дiдони, Венери, Юнони, навiть машталiра, що править кiньми Венери.

Отже, у творi Котляревського ми бачимо всебiчне, справдi енциклопе дичне
зображення украïнського життя, перед нами постають картини минулого
нашоï вiтчизни, образи предкiв. I дивуєшся талантовi письменника, його
глибокому знанню i розумiнню життя народу.
Ў: Обычный (Web)Times New Roman


Загрузка...



Схожі твори: