Головна Головна -> Твори -> Поезiя – це зажди неповторнiсть (про творчiсть Лiни Костенко)

Поезiя – це зажди неповторнiсть (про творчiсть Лiни Костенко)



Украïнська поетеса Лiна Костенко… Вона належить до того поколiння, на долю
якого випало важке дитинство, коли зранена земля стогнала вiд невимовного болю i
плакала гарячими слiзьми дiтей-сирiт i вдiв:
Менi б ще гратись в пiжмурки i класи,
в казки лiтать на крилах палiтур.
А я писала вiршi про фугаси,
а я вже смерть побачила впритул.
Так з болем пише поетеса у вiршi “Мiй перший вiрш, написаний в окопi”, згадуючи
своє дитинство. Ровесникiв Лiни Костенко забирала смерть i пiсля закiнчення
вiйни. У поезiï “Пастораль XX сторiччя” поетеса з гiрким болем розповiдає
жахливу пригоду, що сталася з трьома хлопчиками-пастушками:
Їх рвонуло навiдлiг. I бризнуло кров’ю в багаття.
I несли ïх дiди, яким не хотiлося жить.
Пiд горою стояла вагiтна, як поле, мати.
I кричала та мати:
Ї Хоч личко його покажiть!
У багатьох вiршах поетеса утверджує безсмертя воïнiв, якi загинули,
захищаючи рiдну землю у роки Великоï Вiтчизняноï вiйни. Усi ми в
неоплатному боргу перед ними. У поезiï “Тут обелiскiв цiла рота” Л. Костенко
говорить, що кожний iз живих повинен прийти до них, як на сповiдь:

Хтось, може, має яку звiстку,
якi несказанi слова…
Тут на одному обелiску
є навiть пошта польова.
Поетична палiтра вiршiв Лiни Костенко надзвичайно багата й рiзноманiтна. Я просто
вражена точнiстю ïï спостережень, влучнiстю висловiв.
Вiрш “Заходить сонце за лаштунки лiсу” поетеса закiнчує словами про вiчнiсть
буття.
I є природа. I немає смертi.
Є тiльки рiзнi стадiï буття.
Для Лiни Костенко “поезiя
Ї це свято, як любов, i вона закликає людей любити усе живе i прекрасне:

Любiть травину, i тваринку,
i сонце завтрашнього дня,
вечiрню в попелi жаринку,
шляхетну iнохiдь коня.
Особливою i неповторною є iнтимна лiрика поетеси, з якоï постає лiрична
героïня, яка вмiє любити, вiдчуває близьку ïй людину, яка безкорислива i
нiжна, вмiє розумiти, прощати, розлучатись i зустрiчати:
Я люблю тебе тихо i боязко,
Я прощально тебе люблю.
Лiрична героïня поетеси чиста, душевна, безкорислива. Це вiдчувається у
вiршi про розмову з садом, який питає: “Чому ти не прийшла… у час… цвiтiння”.
I вона вiдповiдає:
I я прийшла не струшувать ренклод,
I не робить з твоïх плодiв набутку.
Другi приходять в час твоïх щедрот,
А я прийшла у час твойого смутку…
Поезiï Лiни Костенко незвичайнi, прекраснi, художньо довершенi. “Це,

Ї як сказав Володимир Базилевський,
Ї бiльше нiж поезiя
Ї тут наша iсторiя i фiлософiя, наш спосiб думання, героïка… Тут минуле й
сучасне, просвiчене рентгеном мислi…”





Схожі твори: