Головна Головна -> Твори -> Значення символічних снів Грінєва і Раскольнікова

Значення символічних снів Грінєва і Раскольнікова



Як океан, об’ємиста куля земний,

Земне життя навкруги

обійнята снами…

І безодня нам оголена

Зі своїми страхами й мулами…

Ф. И. Тютчев

Є в нашому житті час, коли ми не належимо собі, коли нами грають таємничі й незбагненні сили, породжені Космосом і Хаосом. Це час – час сну, коли душу відривається від тіла й живе своїм самостійним життям. Сон літературного героя – це частина історії його душі. Разом з пушкінською Тетяною ми біжимо в її сні по таємничому лісі до дивної хатинки, де “на пів журавель і на пів кіт”. І довідаємося її росіянку душу, наповнену казками й переказами “простонародної старовини”. Разом з Катериною Островського ми летимо з “темного царства” Чабанихи й Дикого у світлий мир мрій. Разом з Обломковим ми попадаємо в застійний рай сплячої Обломовки. Разом з Вірою Павлівною ми бачимо в її снах втілення заповітних мріянь великого утопіста Н.   Г.  Чернишевського. Якої ж безодні відкривають нам сни Гриніва й Раскольнікова? Чому у формулюванні теми ці герої поруч? Спробую відповісти. Вони обоє молоді, обоє шукають у житті свої дороги. Сон Гриневі – пророкування, яким буде цей тернистий шлях; сни Раскольнікова – каяття в тім, що пішов по кривій доріжці. Обоє героя виведені обставинами життя із щиросердечної рівноваги. Гринів поринає в “ніжні бачення полусоння”, Розкольників перебуває в напівсвідомому, близькому до марення стані. А в такі моменти сни опуклі, ясні, виразні.

 

Гринів, відірваний від папи й мами, звичайно, бачить у сні рідний маєток. Але все інше… Замість батька – бородатий вожатий. Сокира в його руках. Криваві калюжі. Петруша бачить прийдешні події й свою роль у них. Він стане свідком кривавого побоїща, він буде намагатися йому протистояти. Він зрідниться із призвідником бунту – цим страшним бородатим вожатим, що стане йому батьком. Якщо сон – знак, то сон Гривнева –   знак долі. Таким знаком застереження міг би стати для Родіона Раскольнікова його перший сон. Страшачись самого слова “убивство”, він увесь час запитував себе: “…так хіба те буде?” Він сумнівався, чи готовий зробити гірше з насильств над живою істотою. І в сні маленький Родіон, плачучий   над замученою п’яною юрбою конячкою, начебто говорить дорослому Родіонові: “Не убий Прокинувшись, Розкольників запитує себе: невже він візьме сокиру й стане бити по голові? Але, на жаль, цей сон не довів героєві Ф. М. Достоєвського, що вбивство огидно людській натурі. І отут мені згадався “добрий стосунок до коней” В. Маяковського. Та ж юрба, що сміється над упалим конем, ті ж сльози живої істоти… І своєрідне бачення поетом гуманізму:

  • ? …всі ми трошки коня, Кожний з нас по-своєму кінь.

 

Але Розкольників знаходить для старухи-процентщици інше слово – “воша”, з вошей сама. І сниться йому сон, начебто б’є й б’є він сокирою по голові старушку, а вона регоче так регоче. Родіон і до сну готовий її інший раз убити б, якщо б опам’яталася.

Чому він так багато думає про неї? Теперішній герой його теорії (”пророк”, Наполеон) не думає ні про яких старушках. Він поставив би поперек вулиці батарею й “дул би в прав і винуватого”, не випробовуючи каяттів совісті. А раз Родіонові сниться старуха-процентщица, виходить, у нього каяття совісті; виходить, “слабак”, “тварина тремтяча”. От цього й не може простити Родіон старушка. Якщо ці сни відбивали боротьбу, що відбувається в душі героя, то в останньому сні Раскольнікова ми чуємо самого Достоєвського, що полемізує з тими, хто покладається в пошуках гармонії миру на перетворюючу силу ідей. Ці ідеї снилися Родіонові у вигляді трихін, мікроскопічних істот, наділених розумом і волею. Гніздилися вони в мозках людей. Найстрашнішим для Достоєвського було те, що заражені цими трихінами вважали себе самими розумній і непохитними у своїй правоті. Письменник не приймав того, що істина могла бути породжена з голови, а не із серця. І тому заражені трихінами люди не знали, що є добро, що є зло, і вбивали один одного в безглуздій люті в ім’я торжества істини.

 

Цей сон Раскольнікова відкриває перед нами заповітну мрію Ф. М. Достоєвського про те, що врятує мир не блискуча ідея, а моральне перевиховання людства. Чому в романі Ф. М. Достоєвського так багато хворобливих снів? Сон Гривнева в Пушкіна задає трагічну тональність подальшому оповіданню. Достоєвський снами свого героя не тільки збільшує загальне похмуре тло оповідання, але й сперечається, сперечається, сперечається. Чому ж так? Я думаю, розгадка в тім, що “Капітанська дочка” – це оповідання автора про історичну трагедію, що була, а “Злочин і покарання” – застереження про історичну трагедію, що може бути.

 


Загрузка...



Схожі твори: