Головна Головна -> Твори -> Засоби поетичноï мови iнтимноï лiрики Лiни Костенко

Засоби поетичноï мови iнтимноï лiрики Лiни Костенко



Поезiï Лiни Костенко про кохання цiннi i як художньо довершене диво
словесного мистецтва, i як твори, надiленi здатнiстю ошляхетнювати людськi
почуття. Той, хто одною разу потрапив до безмежного дивосвiту лiрики поетеси,
приречений вкотре чи то поринати в бурхливе море пристрастi, чи то тiшитися
спокiйним i розважливим плином вiчноï рiки кохання. I вже нiколи не стихне
пiсня любовi для тих, у чиïй душi проросли рядки: “Я дуже тяжко вами
вiдболiла”, “Я думаю про тебе весь мiй час, але про це не треба говорити”, “Моя
любове! Я перед тобою”, “Моєму серцю снишся ти, як морю сняться урагани”, “Я ради
цього ладна жить. Всi iншi хай проходять мимо, аби в повторах не згубить одне,
своє, неповториме”.
Тексти iнтимноï лiрики Лiни Костенко оповитi серпанком таємничостi,
недомовленостi, магiï та загадковостi. Лiричнiй героïнi дано глибоко
почувати й точно все розумiти, вона достеменно знає, що таке любов, i не терпить
приниження цього почуття.
Скiльки написано творiв, у якi поети намагалися вкласти всю силу своєï
емоцiйно-лiричноï наснаги! Здається, всi можливi нюанси любовних почуттiв уже
зафiксованi в поетичному словi. Та незважаючи на це, на ïх тлi лiрика Лiни
Костенко вражає енергетикою, сприймається як вiчно юна, вiтаïстична й
злободенна. I це закономiрно, бо ж втiлення емоцiйних станiв у слово вiдбувається
на справжньому мистецькому рiвнi, за допомогою досконалих засобiв поетичноï
технiки.
Кохання багатоголосе й неосяжне. Воно то пристрасне, неймовiрне, шалене, втiлене в
образах iндiйськоï жрицi, весни, урагану, сатани, в ньому навiть вчувається
клекiт бою й дзвiн мечiв; то тихе, погiдне, спокiйне; перемогу отримують то
бурхливi пориви, то розважливiсть аж до рацiоналiстичноï холоднуватостi. Таку
мiнливiсть, суперечливiсть i водночас привабливiсть передано низкою доладно
сформованих антитез: “Любов пiдкралась тихо, як Далiла, а розум спав, довiрливий
Самсон”, “чи бiля тебе душу вiдморожу, чи бiля тебе полум’ям згорю”, виразних i
промовистих оксюморонiв: “I як ми будем. Як тепер ми будем, такi вже рiднi i такi
чужi”, “Гукала тиша рупором вокзальним”, “Тебе, незнаного, впiзнаю”.

Кохання у Лiни Костенко
Ї це не тiльки вибiр особистий, а, найперше, особистiсний, бо передбачає
вiдповiдальнiсть перед предками й нащадками, перед власним сумлiнням; це
заглиблення у власний внутрiшнiй свiт, саморозумiння й самоусвiдомлення,
самоствердження й самореалiзацiя; водночас це думка про iншого, емпатiя,
взаємозбагачення. Глибинну фiлософiю любовi поетеса оприявнює в незабутнiх
метафоричних рядках: “Слова як сонце сходили в менi. Несказане лишилось
несказанним”; “Даруй менi над шляхом тополиним важкого сонця древню булаву”.

Любов високоморальна й високоестетична, вона постає як чинник виховання,
формування смакiв i уподобань. Вiчнiсть i непроминальнiсть класики кохання втiлена
в образi старого спiвака у вiршi “Пелюстки старовинного романсу”. Художнi деталi

Ї бокал, метелик на манiжцi
Ї протиставленi в текстi номiнацiям, що вказують на сiрiсть, буденнiсть, примiтив
i вiдсутнiсть тону:
Вiн цей вокал пiдносив, як бокал.
У нього був метелик на манiжцi.
Якiсь красунi, всупереч вiкам,
До нього йшли по мiсячнiй дорiжцi.
А потiм зникла музика. Антракт.
Усi мужчини говорили прозою.
Жiнки мовчали. Все було не так.
Їм не хотiлось пива i морозива.
Духовне пiдAрунтя iнтимноï лiрики, розумiння любовi як самодостатньоï
субстанцiï, що надихає, окрилює, сповнює душу творчою вiтаïстичною
енергiєю, засвiдчене у вiршi “Моя любове! Я перед тобою” i втiлене в поетичнi
конструкцiï, що своєю формою й змiстом нагадують молитву, iнодi замовляння чи
заклинання, а в цiлому поезiя сприймається як своєрiдний гiмн любовi. Почуття
лiричноï героïнi витоками мають нацiональну ментальнiсть, i це сповнює
ïï душу гордiстю, гiднiстю i честю. Героï iнтимних поезiй Лiни
Костенко заглибленi у свiт прадавнiх вiрувань, де присутнiй демонологiчний образ
сатани, вогню як стихiï очищення, печi як прадавнього символу родинною щастя
й затишку:
I снить в печi веселий сатана,
уткнувся жаром в лапи головешок.
Прекрасна, щемка мелодiя iнтимноï лiрики Лiни Костенко бринить в душi то
сумом i гiркотою, то вигадкою й оманою, пошуком єдиного й неповторного, то
мрiється як сон чи казка, а то лунає рiшучим i вольовим наказом, естетичним i
моральним заповiтом.


Загрузка...



Схожі твори: