Головна Головна -> Твори -> КОСТЕНКО ЛIНА БІОГРАФІЯ

КОСТЕНКО ЛIНА БІОГРАФІЯ



(народилася 1930 року)
Народилася в м. Ржищевi на Киïвщинi в родинi вчителiв. Коли ïй
виповнилося шiсть рокiв, батьки переïхали до Києва. Навчалася у педагогiчному
iнститутi, потiм
Ї у Московському лiтературному iнститутi iм. М. Горького. Працювала сценаристом на
Киïвськiй кiностудiï художнiх фiльмiв iм. О. Довженка.
Поетесу називають “королевою украïнськоï поезiï XX столiття”. Уже
перша збiрка “Промiння землi” (1957) засвiдчила про неабиякий талант письменницi.
У доробку поетеси поетичнi збiрки “Вiтрила” (1958), “Мандрiвки серця” (1961), “Над
берегами вiчноï рiки” (1977), “Неповторнiсть” (1980), “Сад нев’янучих
скульптур” (1987), “Вибране” (1989), драматичнi поеми “Снiг у Флоренцiï”,
“Дума про трьох братiв неазовських”, поема-балада “Скiфська одiссея”, роман у
вiршах “Берестечко”. За роман у вiршах “Маруся Чурай” Лiнi Костенко присуджено
Державну премiю iменi Т. Г. Шевченка, аза книгу “Iнкрустацiï” (1994), яка
вийшла друком за кордоном iталiйською мовою,
Ї Мiжнародну премiю Франческо Петрарки. Нагороджена також iншими мiжнародними
премiями: фундацiï Антоновичiв та iменi Олени Телiги. ïï вiршi
перекладенi багатьма мовами свiту.
“Поезiя
Ї це завжди неповторнiсть…”
(за лiричними творами Л. Костенко)
…Вiрш
Ї одночасно наслiдок впливу
свiту на поета i засiб впливу поета на свiт.
В. Слапчук
Поезiя
Ї це завжди полiт фантазiï, творчоï думки, пошук тих засобiв мови, що
здатнi торкнутися струн душi людини. Спробуємо уявити на мить, що лiтература,
зокрема
Ї поезiя, раптом зникла у небуття. Мабуть, разом iз нею зникли б нашi почуття,
душа народу стала б прозаïчною, буденною.
Митцiв на Украïнi, на щастя, було досить для того, щоб утвердити своєрiднiсть
нашоï лiтератури серед iнших лiтератур свiту, пiдкреслити тiльки ïй
однiй притаманнi риси. Але жiнка-митець, а зокрема жiнка-поет
Ї явище надзвичайно рiдкiсне не тiльки в нашiй, а й свiтовiй лiтературi.
Своєрiдним феноменом є жiнки-поетеси: Леся Украïнка, Олена Телiга, Лiна
Костенко…
Лiна Костенко… Украïнськiй лiтературi поталанило, що в нiй є постать, яка
життям i творчiстю утверджує благородство, оригiнальнiсть, чеснiсть i мудрiсть.
Незалежний розум i гаряче серце нiколи не дозволяли Лiнi Костенко вiдпочивати.
Часто вона писала зовсiм “не те”, чого вiд неï чекали, обурювала, викликала
нищiвнi блискавки “згори”. Я люблю ïï творчiсть за те, що поетеса не
обминає гострих, iнодi болючих сторiн життя. Чорнобиль, вiдлуння Великоï
Вiтчизняноï вiйни, полiтика, занепад духовностi, вiдродження рiдноï мови

Ї ось деякi з актуальних проблем поезiй Лiни Костенко. Окреме мiсце в творчостi
посiдає тема самотньоï старостi, бiль за втраченим минулим. У творi
“Украïнське альфреско” перед нами постає, на перший погляд, iдилiчна картина:
нiби старовинний малюнок на вологiй штукатурцi:
Над шляхом, при долинi, бiля старого граба,
де бiла-бiла хатка стоïть на самотi,
живе там дiд та баба, i курочка в них ряба,
вона, мабуть, несе ïм яєчка золотi…
Але поступово крiзь iдилiчний сум проступають болючi, навiть трагiчнi ноти:

Чиєсь дитя приходить, беруть його на руки,
А потiм довго-довго на призьбi ще сидять.
Я знаю, дiд та баба
Ї це коли є онуки,
а в них сусiдськi дiти шовковицю ïдять.
Поетеса нiби заклинає поглянути навколо: хiба мало навколо нас старих з
“останньоï в свiтi казки”, що на схилi вiку залишилася на самотi.

У часи, коли культура i людянiсть вiдiйшли на заднiй план, загубилися на шляхах
соцiальних революцiй, поетеса закликає сучасникiв: “Люди, будьте взаємно
ввiчливi!” Вона сумує за втратою людьми вiдчуття поезiï, тишi й дощу, i хоче
не загубити вiру в творчi сили народу, зберегти iсторичну пам’ять, пiсню, красу
мови i землi. Але менi iмпонує й те, що Костенко не тiльки борець, вона насамперед
жiнка, тому в творчому доробку поетеси чимало iнтимноï лiрики. Здається, що
ïï поезiя звучить, як задушевна лiрична пiсня пiд акомпанемент
сумноï мелодiï скрипки:
Недумано, негадано забiгла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном в кадильницях свiтань,
де вечiр пахне м’ятою, аж холодно джмелю.
А я тебе, а я тебе, а я тебе люблю!
Читаючи, розумiєш, що цей твiр
Ї поезiя серця, що зливається т з поезiєю природи.
Мабуть, тiльки Лiна Костенко одна з усiх сучасних поетiв змогла так по-жiночому
нiжно й прекрасно розповiсти про кохання:
Сьогоднi снiг iти вже поривавсь.
Сьогоднi осiнь похлинулась димом.
Хай буде гiрко. Спогадом про Вас.
Хай буде свiтло, спогадом предивним
(“Хай буде легко. Дотиком пера”).
Кохання лiричноï героïнi
Ї “тiльки сон, що ледь торкнувся пам’ятi вустами”. Менi здається, що героïня
поезiй Костенко
Ї жiнка, яку час примусив бути мужньою, але яка й за цих умов не розгубила
природноï чарiвностi й краси.
Поет
Ї дзеркало свого часу. Думаю, що сама такою поетесою стала Лiна Костенко. Завжди
писала правду, не озираючись нi налiво, нi направо.
Вiд того дня, коли людина вперше зримувала слово, й до наших днiв iснує на землi
поезiя. Вона змушує думати, радiти, сумувати, любити, робить людину Особистiстю.
Завдання поета
Ї показати красу слова:
Людей мiльярди, i мiльярди слiв,
а ти ïх мусиш вимовити вперше
(“Страшнi слова, коли вони мовчать”).
Наш народ несе з собою у столiття велику силу. Нiколи не поблякнуть золотi розсипи
творiв украïнськоï поезiï:
Все повторялось: i краса, й потворнiсть,
Усе було: асфальти й споришi.
Поезiя
Ї це завжди неповторнiсть,
Якийсь безсмертний дотик до душi.


Загрузка...



Схожі твори: