Головна Головна -> Твори -> Втiлення в образi Марусi Чурай моральноï Краси й таланту украïнського народу

Втiлення в образi Марусi Чурай моральноï Краси й таланту украïнського народу



(ЗА ОДНОЙМЕННИМ РОМАНОМ ЛIНИ КОСТЕНКО)

У романi Лiни Костенко змальовано трагiчну долю легендарноï народноï
спiвачки, життєвий шлях якоï тiсно пов’язаний з всенародною драмою

Ї кривавою боротьбою уярмленого народу з поневолювачами. Давня легенда доносить до
нас образ Марусi Чурай. Мелодiйнi Марусинi пiснi переконують, що ця дiвчина була
надзвичайно талановитою, а вiдома iсторiя отруєння ïï коханого говорить
про сильний характер i палкi почуття. Лiна Костенко дала нове життя цьому
легендарному образовi, i це тлумачення переконливе i привабливе.
Маруся успадкувала вiд своïх батькiв благородство, гiднiсть, чеснiсть та
душевну красу. А ще ïй дiстався спiвучий мамин голос. Вперше вона звернулася
до пiснi маленькою дiвчинкою, коли загинув вiд ворожоï руки ïï
батько. Маруся побачила виставлену на острах його вiдсiчену голову, i це
незглибиме горе вилилося у спiвi: “А смерть кружляє, кружляє, кружляє навколо
палi. Наносить бiлого снiгу у очi його запалi…” А остаточно дiвчина вiдкрила
душу пiснi, коли почула, як батькову славу донесла до них кобзарева дума:

Усе ввижалось: “Орлику Чураю,
Ой забили тебе ляхи у своєму краю!”
Все думала: хоч би ж було спитати,
хто склав слова про нього, про той край.
Що був же вiн рiднесенький мiй тато,
а от тепер вiн
Ї орлик, вiн Чурай.
Особиста драма Марусi Чурай була тiсно пов’язана iз всенародною драмою.
Вона звернулася до пiснi, щоб висловити своє ставлення до того загального лиха,
яке спiткало ïï Батькiвщину. Загальнонародне болiло у ïï душi
як особисте. Їï пiснi дивували багатьох мiщанок, тому що, на ïхню
думку, складати ïх повиннi лише кобзарi:
Та й не сказати, – що вона спiває:
Сама собi видумує слова.
Таких дiвок на свiтi не буває.
Та й те сказати,
Ї що вона спiває?
Хiба для того дiвцi голова?
Героï роману по-рiзному ставляться до ïï пiсень. Однi

Ї захоплюються ними, iншi
Ї не люблять, тому що часто вiдчувають засудження своïх вчинкiв з боку
Марусi. Таких персонажiв немало у творi. Це насамперед Райцi, Бобренчиха, Горбань
i, звичайно ж, Вишняк та його рiдня. Чураïвнi, яка вболiває за долю
своєï землi, прикро усвiдомлювати, що
у всiх оцих скорботах i печалях,
у всiх оцих одвiчних колотнечах
Ї
i чураïвськi голови на палях,
i вишнякiвськi голови на плечах…
Трагедiя ïï особистостi полягала найперше у невiдповiдностi мiж
Марусиними уявленнями про честь, гiднiсть, совiсть, самопожертву в iм’я народу i
тим, що вона бачила у своïх краянах. I тому боляче вразило дiвчину те, що
ïï коханий виявився такою ж дрiб’язковою i нешляхетною людиною: “Нерiвня
душ
Ї це гiрше, нiж майна”. В розпачi вона приготувала для себе отруту, але
ïï випадково випив Гриць. Безневинно вона потрапила пiд суд, але не
сказала й слова на свiй захист. Вона була ошукана у своïй любовi i випалена
нею дотла.
Вiд смертi ïï врятував Iван Остряниця, який привiз унiверсал вiд Богдана
Хмельницького про скасування вироку. Слова унiверсалу про значення народного
спiвця звучать уже не так для Марусi, як для людей, щоб вони зрозумiли, що саме
спiвець дарує ïхнiм дiянням безсмертя.
Маруся, несучи в серцi свiй бiль, вирушає на прощу до Києва. Ми бачимо очима
Чураïвни та мандрiвного дяка руйнацiю Украïни. Перед подорожуючими
сторiнка за сторiнкою гортається велика книга бiд украïнського народу. Перед
ïхнiми очима уявно постають мученицькi смертi його ватажкiв, “подвиги” ката
Яреми Вишневецького, удовинi села, голод на Волинi та ще багато такого, про що

у селах ридма плачуть кобзарi, або такi, як ти оце, дiвчата в сумних пiснях
виспiвують життя. Ще Украïна в словi не зачата. Дай, Боже, ïй родити це
дитя!
Маруся болiсно переживала смерть коханого, причиною якоï вона вважала себе.
Проте особиста драма не закрила ïй очi на страждання народу. Їï талант
продовжував служити людям
Ї пiснi Марусi спiває полтавський полк, виходячи в похiд. У них виявляється
нескорений дух та моральна краса дiвчини, яка болiсно переживає за долю рiдного
краю. Тому все сказане нею за ïï непросте життя належить уже не ïй,
а народовi, iсторiï.





Схожі твори: