Головна Головна -> Твори -> Втiлення в образi Марусi Чурай моральноï краси i таланту украïнського народу (II варiант)

Втiлення в образi Марусi Чурай моральноï краси i таланту украïнського народу (II варiант)



Ця дiвчина не просто так, Маруся
Це – голос наш!
Це – пiсня!
Це – душа!
/ Маруся Чурай /
Маруся Чурай, автор багатьох пiсень, що стали народними – дiвчина з легенди.
Навiть на запитання: чи справдi вона iснувала, немає однозначноï вiдповiдi.
Деякi джерела пiдтверджують, що вона дiйсно була: серед документiв XV-XVI столiть
знайдено ïï смертний вирок. Дехто ж ïï iснування заперечує.
Так чи iнакше, але про Марусю складали легенди, про неï писали i письменники,
i поети, i лiтературознавцi. Складено навiть ïï приблизну бiографiю,
згiдно з якою Маруся Чурай народилася 1625 року в родинi урядника Полтавського
козацького полку i померла 1653 року вiд сухот.
Їï коротке життя було красивим i трагiчним. Вона була народжена для кохання,
але воно й спричинилося до трагедiï. у поетiв завжди дуже чутливе серце –
зрада коханого виявилась надто тяжким випробуванням для дiвчини, вона отруïла
Гриця, за що ïй було винесено смертний вирок. Лише в останню хвилину надiйшла
звiстка про помилування…
До образу Марусi Чурай зверталися у своïх творах Боровиковський, Руданський
та Старицький. Котляревський використовував ïï пiснi у “Наталцi
Полтавцi”.
Бiльше трьох столiть образ Марусi продовжує хвилювати усiх, кому дороге наше
минуле, “наша пiсня, наша дума”, хто вiдчуває поетичну душу украïнського
народу.
До цього образу звертається i талановита поетеса Лiна Костенко.
Їï поема починається з картини суду – з вершини страждань дiвчини. Але не
випадково не осуд, а спiвчуття викликає Маруся у бiльшостi людей:

Злочинниця – а так би й зняв би шапку,
На смерть iде – а так би й поклонивсь.
Який же характер треба мати, щоб викликати у людей такi почуття?

Чураïвна успадкувала вiд батька-козака благородну душу, вiд матерi –
прекрасний голос, та вiд усього украïнського народу – справжнiй талант, що
зробив ïï спiвучою душею Украïни. Їï пiснi спiвали закоханi, з
ïï пiснями також йшли у бiй. Дехто навiть був не в змозi повiрити,
звiдки таке бралося:
Якi там “Засвiт встали козаченьки”?
А цiлий полк спiває. Дивина
Це щось для дiвки, сину, височенько.
Не вiрю, щоб складала це вона. –
каже Бобренчиха, мати Гриця.
Взагалi протиставлення образiв Марусi та Гриця, ïï кохання i причини
особистоï трагедiï, спостерiгається протягом майже усiєï поеми.

В хатi Марусi панувала любов i взаємна повага, у Бобренкiв не вщухала лайка.

Маруся – вiрна дочка свого батька, що загинув як герой, вона – вiрна дочка свого
спiвучого i героïчного народу:
… Усе, як є – дорога, явори,
Усе моє, все зветься – Украïна.
Така краса висока i нетлiнна,
Що хоч спинись i з Богом говори.
Саме в цьому криється таємниця ïï надзвичайноï духовноï сили,
i саме тому ïï пiснi надихають iнших.
А Гриць – “вiн же Бобренко, вiн же не Чурай”, вiн “вiд того кидавсь берега до
того: любив достаток i любив пiснi”. Але, мабуть, пiснi не змогли оживити його
душу. Тому i виявився вiн здатним зрадити високу Марусину любов, кохання “що
сягало хмар”, обравши некраси ву, але заможню Галю, яку необов’язково було навiть
любити. “Нерiвня душ – це гiрше, нiж майна”.
так, обмежений Гриць був нерiвнею спiвучiй душi, вiн був не здатний ïï
зрозумiти. Але це розумiли iншi люди, що чули в пiснях Марусi голос рiдного краю i
самi були спроможнi мати високi почуття.
Навiть Богдан Хмельницький вiддає наказ про ïï помилування не лише з
огляду на заслуги ïï батька:
Що помагає не вгасити духа,
Як не спiвцями створенi пiснi?
Про нашi битви – на паперi голо,
Лише в пiснях вогонь отой пашить.
Таку спiвачку покарать на горло, –
То це ж не що, а пiсню задушить.
Чи може бути бiльшим визнання? Пiснi Марусi Чурай стали своє-рiдним духовним
лiтописом Украïни, цiннiстю, яку неможливо знищити, не знищивши значну
частину душi усього народу. Хiба у справжнiх людей, патрiотiв своєï Вiтчизни,
рука пiднiметься на таке?
Так нiжна дiвчина, що жила високим коханням, стала легендою свого краю, його
пiснею, часточкою його iсторiï.
I хоч багато рiзного було, i рiзнi люди жили в Украïнi, справжнє обличчя
нашоï вiтчизни творили такi Чураï, а не бобренки.
Великий той народ, який має таку iсторiю, таких предкiв i таку пiсню.





Схожі твори: