Головна Головна -> Твори -> Запах минулого часу

Запах минулого часу



Твір по оповіданню І. О. Буніна «Антоновські яблука». Враження від відвідування І. Буніним маєтку свого брата лягли в основу і стали головним мотивом оповідання «Антоновські яблука». Добуток заслужено вважається вершиною творчості письменника. Оповідання неодноразово перероблялося, синтаксичні періоди скорочувалися, убиралися деякі подробиці, що характеризують дворянсько-садибний світ, що йде у минуле, вигострювалися фрази. Оповідання відкривається описом ранньої погожої осені. «Пам’ятаю ранній, свіжий, тихий ранок… Пам’ятаю великий, весь золотий, підсохлий і поріділий сад, пам’ятаю кленові алеї, тонкий аромат опалого листя і – запах антонівських яблук, запах меду і осінньої свіжості. Повітря так чисте, точно його зовсім немає, по всьому саду лунають голоси і скрип возів… І прохолодну тишу ранку порушує тільки сите квоктання дроздів на коралових горобинах у хащі саду…». Автор з неприхованим замилуванням описує осінь у селі, даючи не тільки пейзажні, але і портретні замальовки. Письменник порівнює уклад дворянського життя з багатим мужицьким перебуванням на прикладі садиби своєї тітки.

У неї в будинку, до речі, ще відчувалося кріпосне право в тім, як мужики знімали шапки перед панами. Виразний опис інтер’єра садиби, насичений деталями – сині і лілові стекла у вікнах, старі меблі цінної деревини з інкрустаціями, дзеркала у вузьких і кручених золотих рамах… «Гаснучий дух поміщиків» підтримує полювання. Автор згадує «обряд» полювання в будинку свого шурина Арсенія Семеновича. Журячись про те, що дворянські садиби вмирають, оповідач дивується, наскільки швидко проходить цей процес. «Ці дні були так недавно, а меж тим мені здається, що з тих пор пройшло ледве не ціле століття… Настає царство дрібнопомісних, збіднілих до жебрання. Але гарне й це злидарське дрібнопомісне життя!». Читаючи «Антоновські яблука» переконуєшся в тім, наскільки виразна бунінська проза. Немов сам відчуваєш запах яблук, житньої соломи, запашний дим багаття, бачиш багряне полум’я, що палає в куренях, гігантські тіні, що рухаються по землі. От перед нами картина, написана дивно яскравими і соковитими мазками: «На ранній зорі, коли ще кричать півні і по-чорному димляться хати, розгорнеш, бувало, вікно в прохолодний сад, наповнений лілуватим туманом, крізь який яскраво блищить подекуди ранкове сонце, і не стерпиш – велиш скоріше сідлати коня, а сам побіжиш умиватися на ставок. Дрібне листя майже все облетіло із прибережних лозин…». І. Бунін однаково гостро і тонко бачить усе: і погожу ранню осінь, і середнєруське літо, і похмуру зиму. Російський пейзаж з його скромною соромливою красою знайшов у ньому свого співака. Цим описам, звичайно ж, допомагає прекрасне володіння словом, тонке почуття рідної мови. Проза І. Буніна має ритм і внутрішню мелодію, як вірші і музика.

  • «Мова Буніна проста, майже скупа, чиста і мальовнича, – писав К. Г. Паустовський. – Але разом з тим вона незвичайно багата в образному і звуковому відношеннях – від кімвального співу до дзенькоту джерельної води, від розміряної стриманості до інтонацій дивно ніжних, від легкого наспіву до біблійних викриттів, що гримлять, а від них – до чіткої, разючої мови орловських селян».

В оповіданні Буніна поетичне бачення світу не вступає у протиріччя з життєвою реальністю. У ньому ми зустрічаємося з багатьма людьми, портрети яких написані з різкістю, що часом приголомшує силою. От проходять перед нашим поглядом селяни – жваві «дівки-однодворки», «панські» у своїх гарних і грубих, дикунських костюмах», «хлопчиська у білій, замашній сорочці», старі – «…високий, великий і білий як лунь», що розорилися поміщики… Це Росія, що йде у минуле. Час цих людей проходить. Бунін з ніжною ностальгією пише про них, яких любив всім серцем. Цей час для нього пахнув антонівськими яблуками.





Схожі твори: