Жаби



Жаби

Знаменитих авторів трагедій в Афінах було троє: старший – Есхіл, середній – Софокл і молодший – Евріпід. Есхіл був могутній і величний, Софокл ясний і гармонійний, Евріпід напружений і парадоксальний. Один раз подивившись, афінські глядачі довго не могли забути, як його Федра мучиться пристрастю до пасинку, а його Медея з хором ратує за права жінок. Люди похилого віку дивилися і лаялися, а молоді захоплювалися.

Есхіл помер давно, ще в середині століття, а Софокл і Евріпід померли через півстоліття, в 406 р., майже одночасно. Відразу пішли суперечки між любителями: хто з трьох був краще? І у відповідь на такі суперечки драматург Арістофан поставив про це комедію «Жаби».

«Жаби» – це означає, що хор у комедії одягнений жабами та пісні свої починають квакати рядками: «Брекекекекс, коакс, коакс! / Брекекекекс, коакс, коакс! / Болотні вод діти ми, / затягнемо гімн, дружний хор, / Протяжливий стогін, дзвінку нашу пісню ”

Але жаби ці – не прості: вони живуть і квакають не де-небудь, а в пекельній річці Ахеронт, через яку старий кудлатий човняр Харон перевозить небіжчиків на той світ. Чому в цій комедії знадобився той світ, Ахерон і жаби, на те є свої причини.

Театр в Афінах був під заступництвом Діоніса, бога вина і земної рослинності; зображувався Діоніс (принаймні, іноді) безбородим ніжним юнаків. Ось цей Діоніс, затурбувався про долю свого театру, подумав: «спущено-но я в загробне царство і виведу-ка назад на світло Евріпіда, щоб не зовсім спорожніла афінська сцена!» Але як потрапити на той світ? Діоніс розпитує про це Геракла – адже Геракл, богатир у левовій шкурі, спускався туди за страшним триголовим пекельним псом Кербера. «Легше легкого, – говорить Геракл, – удав, отруїти чи кинься зі стіни». – «Занадто душно, дуже несмачно, занадто круто; покажи краще, як сам ти йшов». – «Ось загробний човняр Харон перевезе тебе через сцену, а там сам знайдеш». Але Діоніс не один, при ньому раб з поклажею; чи не можна переслати її з попутником? От як раз йде похоронна процесія. «Гей, покойнічек, захопи з собою наш тючок!» Покойнічек з готовністю піднімається на ношах: «Дві драхми даси?» – «Нізащо!» – «Гей, могильники, несіть мене далі!» – «Ну скинь хоч полдрахми!» Небіжчик обурюється: «Щоб мені знову ожити!» Робити нема чого, Діоніс з Хароном гребуть по сухому через сцену, а раб з поклажею біжить навколо. Діоніс гребти незвичний, крекче і лається, а хор жаб знущається над ним: «Брекекекекс, коакс, коакс!» Зустрічаються на іншому кінці сцени, обмінюються загробними враженнями: «А чи бачив ти тутешніх грішників, і злодіїв, і лжесвідків, і хабарників?» – «Звичайно, бачив, і зараз бачу», – і актор показує на ряди глядачів. Глядачі регочуть.

Ось і палац підземного царя Аїда, біля воріт сидить Еак. У міфах це величавий суддя гріхів людських, а тут – крикливий раб-воротар. Діоніс накидає левову шкуру, стукає. «Хто там?» – «Геракл знову прийшов!» – «Ах, лиходій, ах, негідник, це ти в мене недавно відвів Кербера, милу мою собачку! Постій же, ось я напущено на тебе всіх пекельних чудовиськ! » Еак йде, Діоніс в жаху; віддає рабові Гераклові шкуру, сам одягає його сукню. Підходять знову до воріт, а в них служниця підземної цариці: «Геракл, дорогий наш, господиня так вже про тебе пам’ятає, таке вже тобі частування приготувала, йди до нас!» Раб радехонек, але Діоніс його хапає за плащ, і вони, перелаюючись, переодягаються знову. Повертається Еак з пекельною вартою і зовсім зрозуміти не може, хто тут господар, хто тут раб. Прийняли рішення: він буде їх шмагати по черзі різками, – хто перший закричить, той, отже, не бог, а раб. Б’є. «Ой-ой!» – «Ага!» – «Ні, це я подумав: коли ж закінчиться війна?» – «Ой-ой!» – «Ага!» – «Ні, це в мене скалка у п’яті … Ой- ой!… Ні, це мені вірші погані згадалися … Ой-ой!… Ні, це я Евріпіда процитував ». – «Не розібратися мені, хай вже бог Аїд сам розбирається». І Діоніс з рабом входять до палацу.

Виявляється, на тому світі теж є свої змагання поетів, і до цих пір кращим мав славу Есхіл, а тепер у нього цю славу оскаржує новоумершій Евріпід. Зараз буде суд, а Діоніс буде суддею; зараз будуть поезію «ліктями міряти і гирями зважувати». Правда, Есхіл незадоволений: «Моя поезія не вмерла зі мною, а Евріпідова померла і під рукою в нього». Але його вгамовується: починається суд. Навколо тих, хто осуджує вже новий хор – квакають жаби залишилися далеко в Ахерон. Новий хор – це душі праведників: в цю пору греки вважали, що ті, хто веде праведне життя і прийняв посвячення у таїнства Деметри, Персефони і Іакха, будуть на тому світі не байдужими, а блаженними. Іакх – це одне з імен самого Діоніса, тому такий хор тут цілком доречний.

Евріпід звинувачує Есхіла: «П’єси у тебе нудні: герой стоїть, а хор співає, герой скаже два-три слова, тут п’єсі і кінець. Слова у тебе старовинні, громіздкі, незрозумілі. А в мене все ясно, все як у житті, і люди, і думки, і слова ». Есхіл заперечує: «Поет повинен вчити добру і правді. Гомер тим і славиться, що показує всім приклади доблесті, а який приклад можуть подати твої розпусні героїні? Високим думкам личить і високий мову, а тонкі мови твоїх героїв можуть навчити громадян лише не слухатися начальників ».

Есхіл читає свої вірші – Евріпід чіпляється до кожного слова: «От у тебе Орест над могилою батька благає його” почути, почути … “, але ж” почути “і” почути “- це повторення!» («Дивак, – заспокоює його Діоніс, – Орест адже до мертвого звертається, а тут, хоч скільки повторюй, не доклічешься!”) Евріпід читає свої вірші – Есхіл прискіпується до кожного рядка: «Всі драми у тебе починаються родоводами:« Герой Пелоп, який був мені прадідом … »,« Геракл, який … »,« Той Кадм, який … »,« Той Зевс, який … ». Діоніс їх рознімає: нехай говорять по одному рядку, а він, Діоніс, з вагами в руках буде судити, в якій більше ваги. Евріпід вимовляє вірш незграбний і громіздкий: «О, коли б біг тура зупинила свій …»; Есхіл – плавний і милозвучна: «Річковий потік, через луги ліющійся …» Діоніс несподівано кричить: «У Есхіла важче!» – «Та чому?» – «Він своїм потоком підмочив вірші, ось вони і тягнуть більше».

Нарешті вірші відкладені убік. Діоніс запитує у поетів їх думку про політичні справи в Афінах і знову розводить руками: «Один відповів мудро, а інший – мудрей». Хто ж з двох краще, кого вивести з пекла? «Есхіла!» – Оголошує Діоніс. «А обіцяв мене!» – Обурюється Евріпід. «Якщо не я – мій язик обіцяв», – відповідає Діоніс евріпідівської ж віршем (з «Іполита»). «Винен і не соромишся?» – «Там немає провини, де ніхто не бачить», – відповідає Діоніс інший цитатою. «Треба мною над мертвим смієшся?» – «Хто знає, життя і смерть не одне ль і те ж?» – Відповідає Діоніс третій цитатою, і Евріпід змовкає.

Діоніс з Есхілом збираються в дорогу, а підземний бог їх напучує: «Такому-то політику, і такому-то глитаєві, і такому-то стіхоплету скажи, що давно вже їм пора до мене …» Хор проводжає Есхіла гімни, поету і Афінами: щоб їм швидше здобути перемогу і позбутися й від таких-то політиків, і від таких-то глитаїв, і від таких-то стіхоплетов.


Загрузка...



Схожі твори: