Головна Головна -> Твори -> Жiночий iдеал Ольги Кобилянськоï (за повiстями “Людина” i “Царiвна”)

Жiночий iдеал Ольги Кобилянськоï (за повiстями “Людина” i “Царiвна”)



Творчiсть Ольги Кобилянськоï – окраса нашоï лiтератури. У своïх
творах письменниця звертає увагу не тiльки на показ тогочасного життя, його
проблем, а бiльше дослiджує психологiю людськоï душi, торкається проблем
вiчних i робить це у довершенiй художнiй формi.
Уже в повiстi-дебютi “Людина” Ольга Кобилянська зумiла показати себе як тонкий
знавець людськоï душi, через образ головноï героïнi Олени Ляуфер
вивела свiй жiночiй iдеал.
У повiстi поставлено проблему емансипацiï жiнки. Героïнею твору є молода
дiвчина, дочка австрiйського чиновника. Виховуючись у родичiв, Олена не знала
родинного тепла. Вона чужа в чужiй сiм’ï. Але життя не зламало ïï,
бо вона була сильна духом. Заглиблена у себе вона багато читала, самостiйно
вивчила суспiльнi i природнi науки, навчилась любити музику, тонко вiдчувати красу
природи, мала нахил до рефлексiï, роздумiв. Але чарiвний свiт ïï
дiвочих Ольга Юлiанiвна Кобилянська називала себе просто i скромно – “робiтницею свого
народу”, але для украïнськоï лiтератури вона стала окрасою, бо твори
ïï, пройнятi глибоким лiризмом, драматизмом та життєвою правдою, є
справжнiм лiтературним скарбом.
Кожен такий твiр письменницi вражає поетичнiстю i глибиною зображення характерiв,
зокрема жiночих. Недарма ïх називають енциклопедiєю жiночоï душi. Коли
читаєш цю поезiю в прозi, починаєш разом з письменницею перейматися внутрiшнiм
життям героïнь: захоплюєшся ними, спiвчуваєш, сумуєш, радiєш… Але нiколи не
залишаєшся байдужим! Чи не в цьому сила таланту Кобилянськоï?

Iдеал О. Кобилянськоï – жiнка освiчена, iнтелiгентна, з високими духовними
запитами i прогресивними поглядами. Зачаровує ïï серце: воно у
героïнь Кобилянськоï – любляче i нiжне, здатне на великi почуття.

Саме таких, вiдважних i прекрасних жiнок, якi борються за свою гiднiсть i
незалежнiсть, змальовує письменниця у повiстях “Людина” (1892) i “Царiвна” (1895).
Коли я читала цi повiстi, менi здавалося, що i в Оленi Ляуфер, i в Наталцi
Веркович Ольга Кобилянська вiдкриває передi мною куточки своєï власноï
душi, часточку самоï себе.
Олена Ляуфер, головна героïня повiстi “Людина”, – особистiсть сильна, горда,
цiльна. У неï тонке розумiння мистецтва, iнтереси ïï рiзнобiчнi.
Їï не влаштовує буденне жiноче щастя, i вона прагне стати поряд з чоловiками
у суспiльному поступi, захоплюючись новими iдеями. Щоб врятувати родину вiд важких
бiдувань, дiвчина повинна вийти замiж за лiсника. Та вона з гiднiстю ставиться до
цього насильства над собою, зберiгаючи внутрiшню волю. Оленину душу розривають
почуття, якi вона ховає за гiркою iронiєю, ïхнє протиборство. Впевнена, що
жодного читача образ цiєï героïнi не залишить байдужим. Недарма
Кобилянська змiнила першу назву твору “Вона вийшла замiж” на бiльш влучну –
“Людина”.
На вiдмiну вiд Олени Ляуфер, Наталка Веркович з повiстi “Царiвна” дiйсно стала
царiвною своєï долi. Мене захопив ïï внутрiшнiй свiт, що
розкривається через роздуми героïнi, своïми свiтлими мрiями,
романтичнiстю i чистими сподiваннями: “В моïй душi повно мрiй, багато
образiв, барв…” – зiзнається вона. Кривда й упереджене ставлення не в змозi
зламати духовну мiць Наталки, бо в нiй переплелись рiшучiсть з терплячiстю, сила
розуму з нiжнiстю серця. I нехай Наталка ще не бачить виразно свого мiсця на
громадськiй дорозi, але вона прагне знайти собi справу, корисну для людей i
батькiвщини: “Я вiрю в це, як вiрю в силу волi, i я несказанно горда за тих, що
ступили на дорогу, котра веде до сього полудня…” – говорить Наталка. “Полуднє” –
так вона назвала своє особисте щастя, що настало в життi дiвчини, – “воно настане
i для нашого народу, правда ж?” – неначе до мене звертається Царiвна.

I я не можу не пiдтримати Наталку, бо разом iз нею вiрю в це. меженiстю оточення.
До другоï частини повiстi письменниця взяла епiграф iз роману нiмецького
письменника Шпiльгагена – “Завжди вперед”. Олена зробила першi кроки вперед на
шляху до визволення. Вона обстоює своє право бути людиною, право на саморозвиток i
зростання, на особистий вибiр, вона виборює можливiсть реалiзувати цi своï
права: “Дайте поживу моïй душi, дайте менi серйозну, тривалу працю”, – каже
Олена.
Вона прагне протистояти диктатовi, обивательськiй моралi, зберегти свою людську
гiднiсть, вiру у високе покликання людини. Але свiт, якому вона протистоïть,
є надто сильним, i врештi-решт пiд тягарем суспiльних та родинних обставин жiнка
духовно надломлюється. Щоб врятувати своïх батькiв вiд повного розорення, а
для себе знайти хоч якусь опору у життi, вона змушена вийти замiж за духовно убогу
i чужу ïй людину. Скорботно прощається дiвчина зi своïми сподiвання ми.
Олена залишилася людиною, хоч не могла стати царiвною своєï долi.

Цiєю повiстю О.  Кобилянська утверджує гiднiсть людини, рiвно-правнiсть жiнки,
осуджувала тi принизливi для людини соцiальнi обставини, якi не давали ïй
змогу гармонiйно розвинути своï духовнi сили, суперечили високим нормам етики
й моралi.
В образi Олени Ляуфер письменниця втiлила кращi риси тих своïх сучасниць
80-90-х рокiв, якi в тогочаснiй сiрiй буденщинi прагнули зберегти людську
гiднiсть, вiдстояти право на щастя. “Людина” Кобилянськоï – це не просто
iсторiя жiночого серця, а твiр, що розкриває трагiчне становище матерiально
незабезпеченоï жiнки у буржуазному суспiльствi.





Схожі твори: