Головна Головна -> Твори -> Авторська позицiя у повiстi Ольги Кобилянськоï “Людина”

Авторська позицiя у повiстi Ольги Кобилянськоï “Людина”



Ольга Юлiанiвна Кобилянська увiйшла в лiтературу як видатний митець демократичного
напрямку, майстер художнього слова. Вона збагатила лiтературну скарбницю
Украïни творами, в яких вiдбилося життя буковинського селянства та
iнтелiгенцiï. Всi вони перейнятi палкою любов’ю до трудящих мас, бажанням
бачити рiдний народ вiльним, щасливим, возз’єднаним.
Цi iдеï єднають письменницю з iншими прогресивними письменни ками, якими
багата iсторiя украïнськоï лiтератури. Але iснує особливiсть, яка
притаманна лише О. Кобилянськiй. Талановита письменниця є постаттю, що
найяскравiше втiлює iдею украïнського лiтературного фемiнiзму межi столiть.
Вона була фемiнiсткою за переконанням, фемiнiстками виступають ïï
героïнi.
Перший твiр такого напряму й один з ïï перших творiв взагалi – повiсть
“Людина” (1892), присвячена Наталi Кобринськiй, яка була iдейним учителем
Кобилянськоï i прилучила ïï до фемiнiзму. Слiд за-значити, що у
письменницi був дуже вимогливий пiдхiд i принципова позицiя щодо ролi жiноцтва в
суспiльствi. Однак прогресивне твердження про потребу жiнки брати активну участь у
громадському життi було обмежене тими рамками, в яких уявляла собi Кобилянська цю
дiяльнiсть жiнок. Самоосвiта, самовдосконалення – ось, власне, програма О.
Кобилянськоï, дiячки жiночого руху.
У повiстi “Людина” надзвичайно виразно вiдбились цi принципи. Втiлюючи ïх у
твiр, письменниця знайомить нас з Оленою Ляуфер – головною героïнею, що довго
опирається намаганню мiщанського середовища звести ïï до звичайного на
той час для жiнки становища безсловесноï рабинi. Обмеженi у своïх
поглядах iнтересами власного благополуччя, представники цього середовища не
живуть, а животiють – бездумно i безглуздо. Всяке намагання пiднестися над
“шлунковими” iнтересами розглядаються у цьому середовищi як пусте й шкiдливе
мрiяння. Тим яскравiшим постає на ïхньому тлi образ Олени, сильноï й
цiльноï особистостi. Серед цього оточення вона видiляється рiзнобiчними
iнтересами, художнiм смаком, тонким розумiнням мистецтва. Вона бачить своє мiсце
поряд з чоловiками у прогресивному поступi суспiльства. На мiй погляд, саме тут
криється визначна мистецька позицiя Ольги Кобилянськоï: в час, коли
буржуазний свiт i його продажна лiтература зводили людину до рiвня “двуногоï
тварини”, письменниця проголошує славу людинi – найдосконалiшому, мислячому
творiнню природи. I хоч пiд тиском обставин Олена Ляуфер змушена вiдмовитись вiд
мрiй про незалежне життя, стати дружиною, вiрнiше – рабинею нелюбого чоловiка
заради матерiального добробуту збiднiлих батькiв, вона не може до кiнця змиритися
з цими обставинами. Дiвчина вивчає свого майбутнього нареченого уважно, шукає в
ньому те добре, що ви-кликало хоча б повагу замiсть любовi. Я в цьому вбачаю не
лише усвiдомленi принципи героïнi, але й наслiдування “книжковим” iдеалам. Та
це – моя думка.
Вiдверто кажучи, мене iнколи вражає ïï твердiсть, неначе в неï
дiйсно чоловiчий характер. Та цьому хибному враженню заперечують ïï суто
жiночi риси: вона прагне до жiночого щастя (однак лише з чоловiком, що
переймається ïï поглядами); вирiшує наблизити до себе Фельса i в той же
час пiдсвiдомо намагається вiддалити час освiдчення; панiчно боïться свого
майбутнього, але має твердий намiр здiйснити задумане. Зворушливою є сцена
прощання Олени з листами Стефана Лiєвича, найдорожчим, що у неï залишилось.

Ольга Кобилянська своєю повiстю стверджує, що жiнка – неповторна особистiсть, яка
має право вибору, можливiсть чинити так, як пiдказує ïй серце. Вона – людина!


Загрузка...



Схожі твори: